Нещодавно я прочитала оповідання Джека Лондона про важке життя золотошукачів на Алясці.
На мою думку, головний герой цього твору – мужня, відважна, цілеспрямована та рішуча людина. Він ішов вперед всупереч небезпеці та поневірянням. Спочатку його метою було золото, а потім одне бажання – вижити. Ця жага до життя та неабияка витривалість до йому перемогти суворі умови та нещадний клімат. На його місці багато шукачів опускали руки, але головний герой не хотів здаватися. Його вже не цікавив заробіток. Вижити – це все, для чого він подолав увесь важкий шлях.
Автор не дав імені головному герою, тим самим хотів вшанувати усіх тих золотошукачів, кого поглинули важкі умови Аляски.
Объяснение:
Жага наживи — це серйозний недолік характеру, який призводить до погіршення стосунків із оточуючими людьми. Також, на мою думку, жадібні люди дуже нещасливі, адже сенс їхнього життя — це накопичення статків, причому процес цей ніколи не припиниться. Їм завжди не вистачає ще однієї копійчини. Усе життя для них обертається навколо капіталів і заощаджень. Вони впевнені, що за до грошей можна вирішити будь-яку проблему, бо гроші — всьому голова.
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» намагався довести протилежне. Незважаючи на те, що комедія була написана ще 1890 року, вона досі не втрачає своєї актуальності. Адже й сьогодні не рідко можна зустріти людей, для яких гроші — це сенс існування.