Объяснение:
Образ біблейського Пророка Мойсея цікавив Івана Франка ще в юності. Тому не дивно, що мотиви пророчої самозреченості присутні уже в «Каменярах», уряді віршів збірників «З вершин і низин» і «Мій Ізмарагд».
Працюючи над поемою, Франко використав багатющий історико-культурний матеріал з життя древніх євреїв, досконально вивчив їх міфологію, релігію, історію, географію.
Робота над поемою йшла досить швидко, так як біблейська тема осмислювалась і опрацьовувалась до національної культури, історії і психології рідного народу.
Твір, на мою думку, досить складний для сприйняття. Сам Франко в передмові до другого видання поеми визначив так її тему: Мойсей помер тому, що народ не визнав його. Це, як бачимо, не біблійна тема, хоч і побудована на біблійних мотивах.
Я спочатку не зовсім зрозуміла сюжет поеми. Перечитала її вдруге, потім втретє..і І ось що виявилося: в поемі відчутна двоплановість у висвітленні подій — біблійний матеріал передається реалістично. Мойсей — це перша сюжетна лінія. Друга — український пророк Іван Франко, оточений лінивими і байдужими до долі рідного краю і онуків своїх. Він простягає до нас руки з минулої епохи, волаючи: «Встань! Прокинься! Пробудись!»
Мені так здалося, що, описуючи трагедію Мойсея, якого не прийняв народ, І.Франко мав на увазі і свою трагедію. Ми знаємо з біографії, що Іван Якович не знав у житті ні спокою, ні достатку. Він прагнув вирвати український народ з того стану, в якому той знаходився. Гадаю, що думку мою підтверджує «Пролог», в якому два настрої. З одного боку, відчутний біль і сум за талановитий народ, а з другого боку — тверда віра в світле майбутнє народу:
Та прийде час, і ти вогнистим видом
Засяєш у народів вольнім колі…
Щоб зрозуміти дальший зміст поеми, необхідно добре знати біблійну її основу. Франко не розповідає всього про життя Мойсея, про наближення ізраїльтян до Палестини.
У першій частині поет розповідає про депресію євреїв. Мойсею вподовж 40 років доводиться утримувати в євреях ентузіазм у пошуках обітованої землі, аж поки не виросло молоде покоління. Йому нелегко вести бесіду з тими, хто не бажає тривалої праці й терпіння заради високих патріотичних ідеалів. Проти нього повстають Датан і Авірон. Настає момент, коли юрба діє всупереч здоровому глузду.
Мойсей ігнорує ухвалу відступників, іде до священного каменя, щоб знову промовляти перед народом.
Він розповідає людям, як дерева обирали собі короля. Притча має алегоричний зміст і закликає громаду пробудитися, бо Ієгова вибрав для єврейського народу іншу долю— бути охоронцем людської духовності, і цим належить пишатися.
Датан звинувачує Мойсея в зраді. Мовляв, він вирвав євреїв з Єгипту тоді, коли ті зростали кількісно і могли перемогти єгиптян. Мойсей намір Датана називає безумством і виражає впевненість у тому, що євреї за ним підуть на схід. Проте Юрба не сприйняла Мойсея і прогнала його в пустелю.
Федько був справжній розбишака-халамидник. З ним весь час траплялись якісь історії. То шибку розіб’є, то око товаришеві підіб’є. Діти граються, ліплять хатки з піску, Федько раптом візьме та й поваляє — і своє, і чуже. А як хто заплаче, то звалить на землю й питає, чи наживсь на світі. Як той згоджується — відпускає, як ні, то ще й наб’є. Запускають діти змія, то Федько прийде (не криючись, не любив ховатись) та й одбере. Але бувало так, що візьме й оддасть змія, ще й ниток своїх дасть для вірьовочки. Батьки його за шкоду лаяли й били. Але й тут він поводиться не так, як усі діти: не плаче, не проситься, насупиться й сидить. Батько стане його бити — і не скрикне. Після цього батько вийме з кишені дві чи три копійки й дає йому.
— То тобі за те, а це за те, що правду говориш.
Федько, справді, не любить брехати й товаришів не видає.
А найбільше Федькові доставалося за Толю. Це була дитина тендітна, ніжненька, делікатна. Піде з Федьком, полізе на дерево, обов’язково подряпається, штанці порве. Мати лає, бо боїться, що Толині батьки виженуть їх з будинку і ніде буде жити. Батько б’є й наказує не водитися з благородними дітьми.
А Толі з Федьком і самому цікаво. От іде дощ, грім гримить, ллє як із відра. Страшно. Сидить Толя біля вікна, відійти не може. Мати заборонила дивитись, так воно ще цікавіше стало. І раптом бачить Толя, Федько з хлопцями вискакують під дощ. І так їм весело. Бігають, стрибають, дощик закликають, у воді то гвіздок, то підкову знайдуть, регочуться. Вибіг і Толя. Холодно йому, бархатні штанці замочив. А наступного дня Толя хворий, а Федькові хоч би що. Знову б’ють Федька.