Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…
У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.
Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…
Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це - травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.
Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.
Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.
Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.
Я пишаюся тим, що живу в країні з такою багатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.
Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба.
У мене є одна хороша подруга. Звати її Юля. Ми однокласниці, дружимо з першого класу.
Юля висока і струнка. Очі у неї великі, коричневого відтінку. Русяве волосся спадає на плечі. На мою думку, про неї можна сказати: «Справжня кароока красуня».
А ще вона розумна та багато знає. Вчиться на відмінно. Кмітлива, має логічне мислення, тому їй легко вдається розв'язати будь-яку складну задачу на уроках математики.
Подруга дуже акуратна. Одягається гарно та зі смаком.
Добра та відверта. Ділиться з усіма своєю радістю від спілкування зі своїм маленьким братиком.
Приязна, з нею приємно і цікаво розмовляти. Ми часто спілкуємося на перервах. І можу сказати, що ніколи не чула від неї поганих слів. Завжди знаходимо спільну мову. Маємо однакові інтереси і намагаємось якнайкраще проводити час.
Щедрості Юлі немає меж. Вона не раз ділиться зі мною смаколиками.
Про подругу можу сказати багато добрих слів, адже вона завжди готова зарадити у біді, прийти на до Саме про це я хочу детальніше розповісти. Усе показав прикрий випадок. На дворі було прохолодно і дощило. Усі щодуху на великій перерві мчали, щоб купити смачні булочки. Раптом я спіткнулась і впала. Хоч і не дуже постраждала, було досить боляче та холодно. Дуже мене засмутило, що брудна вода забруднила мій новий одяг. Тут Юля не розгубилась. Миттю до підвестися. Ми спокійно пішли назад до школи. Усі перерви подруга пробула біля мене у теплому і затишному класі. Так вона залишилася голодною, бо заради мене забула про все.
Юля справді дбайлива та добра. Її вчинок дуже зворушливий. Ось це я і називаю справжньою дружбою. Адже на таку подругу завжди можна покластися у біді.