Жанром найвідомішого твору німецького письменника-романтиста гофмана «малюк цахес на прізвисько цинобер» є казка, але це зовсім не означає, що те, що там описано і розказано, не має ніякого відношення до реальності і дійсності. ця казка-новела має деякі особливості, які роблять її вкрай схожою на дійсність. ті образи, які показує автор, близькі до реальності і не повинні робити на когось виключно казкове і фантастичне враження. у відповідності до змісту цього твору малюк цахес був просто огидною істотою – він був маленького зросту, виглядав недоладно, некрасиво, риси обличчя його були просто жахливими і відразливими. до того ж, він мав кепський характер, був дурним, не знав нічого корисного і не міг принести користь оточуючим його людям. проте, цахеса всі навколо любили, вважали прекрасною людиною, яка є гідною всього найкращого. так склалося, що завдяки цій чудесній ілюзії цахес отримував те, чого зовсім не був вартий. а причиною всього цього була лише милість феї. саме вона дала йому ті три волосини, які створити таку жахливу і шкідливу для оточуючих ілюзію. проблеми, підняті в цьому творі, є актуальні сьогодні і в реальному житті. по-перше, варто відзначити, що серед реальних людей, що живуть пліч-о-пліч з нами, теж достатньо тих, хто користується чиєюсь прихильністю, як і цахес користувався прихильністю феї, і отримують якісь великі від того вигоди. це абсолютно несправедливо і нечесно, але, на щастя, ще одним аспектом актуальності твору «малюк цахес на прізвисько цинобер» є те, що ті, хто не заслуговує, але отримує блага, рано чи пізно викриваються оточуючими людьми. у навколишніх людей начебто полуда з очей падає і вони бачать, хто ж насправді перед ними стоїть. у таких випадках люди відчувають бажання знищити того, хто стільки часу їх обманював, іноді їм навіть вдається це зробити. суспільство завжди було і буде однаковим. іноді успіху добиваються ті, хто цього зовсім не заслуговує. несправедливість – невід’ємна складова нашого життя. люди повинні бути уважні до свого , щоб ненароком не допустити туди людину, яка буде подібна цахесу, тобто не буде мати ніяких переваг, але буде отримувати всі блага. саме можливість такої ситуації і обумовлює актуальність цього відомого твору гофмана.
Від виходу друком першого видання "кобзаря" і до сьогодні про т. шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.з поетичною спадщиною т. шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати шевченка в школі. вірші, поеми, хвилювали мене, викликали співчуття. серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. перш за все це поезії "думи мої, думи мої". чому поезії, а не поезія? у т. шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.перша поезія з такою назвою написана т. шевченком 1839 року в петербурзі. уже викупили тараса з кріпацтва, уже навчався він в академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. чи потрібно його слово, його "діти", як називає шевченко поетичні рядки своїх віршів? і для кого? т. шевченко — син свого народу, відданий син своєї вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання: думи мої, думи мої,квіти мої, діти! виростав вас, доглядав вас, —де ж мені вас діти? в україну ідіть, діти! в нашу україну.служити своїм словом рідному народові й вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета: за степи та за могили,що на україні,серце мліло, не хотілоспівать на чужині.а в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з україни, без яких він не може жити па засланні. це сум за рідшім краєм: думи мої, думи моїви мої єдині,не кидайте хоч ви менепри лихій годині. "думи мої, думи мої" 1839 року — це твір-програма поета. покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості кобзаря. коли лунає шевченкове словю під ід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила шевченкового слова.
