Гуси лебеды летять Розділ1 1 Лебеді-принесли життя 2 Розмова з дідом 3 Розваги дітей 4 У церкві 5 Безчобіткові роздуми 6 Майстер на всі руки 7 Життєрадісний дядько Микола 8 Звістка від батька 9 Улісі Розділ2 1 Хитрування з каганцем 2 Вигатка Михайлика 3 Розмова між дядьком Миколой і Володимиром 4 Надія на книги 5 Розмова між дядьком Юхримом і Миколой 6 Свекор показує міністра Михайликові 7 Розмова Михайлика з міністром 8 Договір з Юхримом 9 Зясовується пропажа Розділ3 1 Літо прийшло 2 Розмова з Марянкой 3 Дорога в Якилівськ 4 Циганська покупка коня 5 Знайомство з Любою 6 Розповідь Михайлика про машину 7 Розмова з Любою 8 Приїзд додому 9 Ніч перед рибалкою Розділ4 1 Розмова між Петром і Михайликом 2 У пошуці книги 3 Незрозуміла наука книги 4 Політична діяльність Шевка 5 У пошуках роз’яснень з книги «Космографія» Розділ5 1 Наука дядька Миколи 2 Чарівне збирання грибів 3 В гостях у попа 4 Розмова з дядьком Себастіяном Розділ6 1 Зустріч з Трофирієм 2 Лихий випадок 3 Розмова між Себастіяном і Трофирієм 4 Пильний Юхрим Бабенко 5 Сперечання між Юхримом і Себастіяном Розділ7 1 Зустріч з трьома невідомими 2 Загорілася надія у серці 3 Горе входить на поріг Розділ8 1 Зустріч з Любою 2 Зазирнула радіть в хату 3 Мрія Михайлика збулася 4 Радість у душі без «чобітка» Розділ9 1 На все є свої причини 2 Гіркі хвилини у житті 3 «Ліцедійство» в театрі 4 Думки на особливостями жанри 5 Чудова Марянчина новина 6 Лебеді над дитинством летять
Cтепан Радченко — людина-завойовник, яка розбазарює свій талант. Ось один з епізодів роману. Степана запросили на вечірку до інституту, де він читає своє оповідання "Битва". "Успіх, пише автор", — був великий, — "та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави". У розмові з Борисом, відвертим прихильником літератури, Степан говорить, що оповідання — це жарт, це розвага, а за ніч пише декілька творів у цьому ж жанрі. Іноді в голові Степана з'являються справді думки, не притаманні інтелігентній людині. Посварившись з Максимом, він пішов геть. А в голові вирій думок: ця наволоч ударила його в обличчя! Ач який лицар об'явився! З великим задоволенням він згадував, як душив Максима, бив його, "вивертав, колінчив і заразом жалкував, що так швидко урвав свою кару. Вбити б гадюку! На юшку потовкти!" Він любив літературу, вона стала йому близькою й найдорожчою. І літературу він розцінює як першу ознаку культурної людини. Степан вважав, що він людина насиченого розуму і тому не повинен спілкуватися "з людьми, тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись". Життя людей здавалося йому простим і жодної уваги не вартим. Він належав до тих людей, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. Бажання його були поривними, вони палили його, кликали навпростець через труднощі. Здавалося б, а що тут прикрого. Та справа в тому, що при вирішенні будь-яких проблем душа Степана була "жорном невпинним, що лиш разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя". Поступово Степан заволодівав містом. Спочатку нова квартира (простора, світла, у центральному районі), а потім люди, знайомі. Їх родичі... і так вглиб міста. "Його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці..." Зосі, яку, здавалось, покохав, Степан доводив перевагу громадського над особистим, читав їй мораль, в яку й сам мало вірив. Хлопець часом відчував, що губить себе. Оті часточки свого "я" йому хотілося зібрати, повернути їх до себе, з'ясувати своє єство. Та на зміну цим думкам приходили зовсім інші, протилежні.
"В мене, як хочеш знати, рід проклятий. Гроші ведуться, щастя — ні грама! "
тому відповідь гроші