Объяснение:
Творчість Лесі Українки стала для української літератури XIX століття свіжим струменем модерністських тенденцій, що дадуть свої плоди вже у XX столітті. З її поезією пов'язане утвердження в українській літературі нових естетичних цінностей, розрив зі старими закостенілими традиціями і водночас використання найцінніших здобутків української та світової літератури.
Віктор Петров, видатний український прозаїк, філософ та культуролог, оцінював "Лісову пісню" як "спробу символістичного відтворення міфу про природу, що, перебуваючи в становищі одриву, перемагає цей розлад і повертається до первісної єдності людського й стихійного". Як розуміти цей вислів, і чи можна розкрити його, зосередивши свою увагу на особливостях творення й розвитку образу Лукаша? Мені здається, що так. Оскільки саме цей образ являє собою яскраве поєднання двох начал: природного та реалістичного, людського. Натура Лукаша двоїста, що притаманно, мабуть, кожній людині. Образ його неоднозначний і тому трагічний.
Ми зустрічаємося з Лукашем вперше, коли він грає серед лісу на сопілці. Здається, що це звичайний сільський парубок, однак його потяг до музики відкриває в ньому здатність розуміти духовну красу. Можливо, саме тому так тягне до нього Мавку Лукаш же через спілкування з Мавкою вчиться бачити світ новими очима. Йому раптом відкривається прихована до цього часу краса усього в природі, він бачить заново березу, вербу, розуміє, що вони живі. Лукаш раптом дізнається, що в природному міфологічному світі, в якому живе Мавка, діють зовсім інші закони, що тут слово не позначає якусь річ чи поняття, а є сакральним символом, який може перетворити все навкруги. Усе в цьому світі живе, усе має свій голос. Мавка говорить йому: "Німого в лісі в нас нема нічого". Але така сила слова накладає величезну відповідальність на того, хто його вживає. Тому що, порушивши своє слово, ти здатний пробудити злі сили природи, надати їм влади над собою. Чи готовий Лукаш до такої відповідальності? Чи усвідомив він її вповні?
HP
Ноутбук HP Pavilion Gaming 15-bc504ur (7DT87EA) Black Суп...
16 999 грн
Топ продаж
Дивіться також
"Лісова пісня" (повний текст)
"Лісова пісня" (скорочено)
Як ви можете визначити тему та ідею "Лісової пісні"? (та інші запитання)
Біографія Лесі Українки
Купить Red Dead Redemption 2. Поринь у світ Дикого Заходу!899 грнКупить Легко підлаштовується під зріст вашого малюка!2 360 грнКупить Футбол для дітей Майже справжній чемпіонат світу!2 430 грнКупить Мангал Гроно-Трейд Чемодан на 8 шампуров399 грн
Лукаш, подібно до дядька Лева, живе не тільки побутовими інтересами, тому він є певною мірою відірваним від людського світу, тому його сприймають як дивакуватого, адже громада клопочеться повсякденними проблемами. Недарма ж мати час від часу картає сина, що він занадто захоплюється нікому не потрібною музикою. Лукаш фактично стає перед проблемою вибору. Він мусить вибрати або свою душу, або своє місце в соціумі. Лариса Залеська-Онишкевич так пише про це: "У творах Лесі Українки, мабуть, більше, як в інших українських письменників, дуже прикметним є те, що герой твору опиняється в ситуації вибору дії: компроміс або зрада власних принципів неминуче призводять до трагедії. Її герої звичайно неконформісти, особистості, що шукають гармонії між своїм внутрішнім світом та зовнішнім, навколишнім..." Дійсно, в "Лісовій пісні" такою є Мавка. А от Лукаша проблема вибору ламає, бо він не така сильна особистість. Тому він зраджує себе самого, зраджує Мавку, здається, зовсім нищачи її красу і природну силу:
Відповідь:
Пояснення:Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку еони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: “Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали
м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: “Гут… кіндер… гут”. А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь
сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу – старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів “фрау”.
– Шнель! Шнель!
У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість “шнеляти” простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли – сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так. що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
– Бидлото, тобі що – немає нужника? – гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном.
Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест…
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
– Ви не знаєте, де наш тато?..
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Гер – нім. пан; шанобливе звертання в нім. мові до чоловіка.
Шнель – нім. швидко.
Гут – нім. добре.
Кі́ндер – нім. дитина.
Фра́у – нім. жінка.
Нужни́к – убиральня.