Кожен українець з самого дитинства знає, хто такий Тарас Григорович Шевченко, великий наш Кобзар. Його вірші сопроводжують нас з раннього дитинства. Перші поезії Шевченка нам читають вихователі у дитсадку. В школі на уроках літератури ми ретельно вивчаємо його життєвий і творчий шлях, читаємо його історичні та ліричні поезії. Любов до шевченківських віршів залишається з нами і після закінчення школи. Як до мене, то я люблю час від часу зняти з книжкової полиці "Кобзар", пролистати його і прочитати кілька віршів. Кожного разу я дивуюся, яким близьким до нас, людей 21-го сторіччя, є Тарас Шевченко, людина 19-го сторіччя. Може, тому, що він писав на вічні теми? Кобзар оспівував красу рідної землі та чесноти українського народу, славив борців за свободу та співчував знедоленим. Кохання, дружба, подолання перешкод на шляху до щастя - ці темі ніколи не застаріють. Тому поезії Кобзаря завжди будуть читатися, находити відклик у наших серцях.
Одна Батьківщина, і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни, течуть.
Тут мамина пісня лунає і нині,
Її підхопили поля і гаї.
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов'ї.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні,
Без мами збідніє, збідніє земля назавжди.
М. Бакая