Переїхавши до Петербурга 1831 року, Енгельгард взяв із собою Шевченка, а щоб мати дворового маляра, віддав його в науку на чотири роки до живописця Ширяєва. Тут Шевченко влітку 1836 року познайомився зі своїм земляком – художником Іваном Сошенком, завдяки зусиллям якого 4 травня 1838 року молодого поета друзі викупили з кріпацтва. Хто ці люди?
Ось вони – ті люди, які не лише визволили Тараса Шевченка з кріпацтва, але й сприяли його творчій натурі, допомагали здобувати знання: Іван Сошенко – українець родом з Богуслава, чия юність, як і Шевченкова, пройшла на Черкащині, маляр. Першим почав замислюватися про звільнення генія з кріпацтва й порадився про це з письменником Євгеном Гребінкою. Євген Гребінка – українець із Пирятина, видавав у Петербурзі альманах “Ластівка”. Він перший узявся за літературну освіту Шевченка, за його до себе з 1837 року на літературні вечори. “Хрещений батько” першого видання “Кобзаря”. Саме йому Тарас Шевченко присвятив поему “Перебендя”. Василь Григорович – теж з Полтавщини, земляк Євгена Гребінки. Чоловік доньки славного українського різьбяра Івана Мартоса. Секретар Товариства заохочення мистецтв, професор теорії естетики, віце-президент Імператорської Академії мистецтв. Йому Шевченко присвятив поему “Гайдамаки”. Олексій Венеціанов – син грека з Ніжина й українки, вчитель Івана Сошенка, товариш Євгена Гребінки по гімназії. Придворний живописець. Василь Григорович та Олексій Венеціанов товаришували з відомим поетом Василем Жуковським (вихователем царя Олександра I), якому й представили Шевченка. Василь Жуковський – поет-романтик, позашлюбний син туркені-полонянки та російського поміщика Опанаса Буніна. Прізвище отримав від збіднілого дворянина Андрія Жуковського, який був його хрещеним батьком. Василь добре знав долю кріпаків і почав дбати про звільнення Шевченка – українського “алмаза в кожусі”. Карл Брюллов – нащадок французів-гугенотів. Його предки емігрували до Німеччини, згодом переїхали до Росії, але вільнолюбний дух, притаманний французам, художник зберіг. Українець Іван Сошенко познайомив Шевченка з Карлом Брюлловим. Це знайомство стало вирішальним у долі юного Шевченка…
Думи — це ліро-епічні твори на історичні й соціально-побутові теми, які виконуються речитативом під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Думи мають специфічну, властиву тільки їм художню організацію. Зазвичай дума має зачин (заспів, «заплачку») і традиційну кінцівку (славослів’я). Між цими складовими тексту думи й міститься розповідна частина з усіма елементами, властивими епічному сюжету — зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією, розв’язкою. Розповідь у думах докладна й повільна, нерідко використовуються повтори, які допомагають краще запам’ятати твір і виділити в ньому найсуттєвіше. На відміну від історичних пісень, думи не поділяються на строфи, натомість складаються з мовних тирад8 (періодів) із різною кількістю рядків, причому кожна тирада формулює окрему завершену думку.
У поетичній мові народних дум поширені постійні епітети, які майже завжди стоять при тих самих словах. Маруся Богуславка - саме така.
ответ:1)Бабусену реліквію.2)Бо во не проходила крізь дверний отвір.3)Машиною часу.