Сьогодні, україна знаходиться на роздоріжжі між європейським союзом, який нараховує в собі 27 держав всієї європи, та євразійським союзом, який складається з росії, білорусії і казахстану. питання в тому,який шлях краще обрати. від нашого вибору залежить чи визнанає україну світова спільнота, як незалежну, самостіну і сильну державу. зрозуміло, що вибір не простий, але його необхідно зробити. україна не може розриватись між двома політичними і економічними блоками. на мою думку місце україни повинне знаходитись саме в європейській половині світового товариства. незважаючи на проблеми і загальну неготовність українського народу повністю прийняти західні цінності, все-таки варто відзначити, що краще прагнути до того союзу, що об’єднує більш розвинені країн. але, я з стараюсь з розумінням ставитись і до тих людей, які не розділяють мою точку зору і прагнуть, щоб україна вступала у відносини з росією. роками ми були братьськими , а зараз стали ворогами. проросійські настрої в нашій країні досить різкі і деколи навіть агресивні. але ж ми один народ, як ми дійшли до такого? ми повинні, в першу чергу думати про майбутнє наших дітей. потрібно негайно припинити війну, яка відбувається на сході україни. для цього варто робити впевнені та вирішальні кроки,які україну до складу євросоюзу. важка доля випала на український народ. шлях становлення україни був складним і тернистим. але на нас ще очікує досить багато невирішених проблем і прийняття складних рішень, які україні стати твердо на ноги. ми вже маємо національний герб, свій прапор, гімн і державну мову. проте важлива боротьба ще попереду: за нашу культуру, рідну мову і батьківщину. ми пробудили в собі відчуття єдності і готові піднятись з колін. але як це зробити? якою дорогою краще піти?
Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.
керпиартмиерм1
Объяснение:мвмпсвымкапыа