У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней — син богині Венери і смертного Анхіса — створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін. Наприклад, бог вітрів Еол — бахур, Нептун — хабарник, Зевс — п'яниця, Венера — «шльоха», Цірцея — «дуже злая до людей», цар Латин — «скупиндя». Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації — на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія — велична богиня, дружина Зевсе, у Котляревського вона — лише мстива жінка, «суча дочка».
Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього суспільства у поемі є князьок Турн.
Происходит от др.-русск. нынѣ, ныня, ст.-слав. нынѣ, нынІА, нынѣчоу (др.-греч. νῦν). Ср.: укр. ни́нi, ни́нька, ни́нiка, болг. ни́не, др.-чешск. nynie, чеш nyní, польск. ninie, кашубск. ninia. Родственно лит. nūnaĩ «теперь, сейчас», др.-инд. nūnáṃ — то же, авест. nūrǝm, греч. νῦν, νύν, лат. nunc, ср.-в.-нем. nun, далее лит. nu «теперь, сейчас», nùgi, латышск. nu, др.-инд. nū́, nú, авест. nū, греч. νύ, νύν, νῦν, алб. ni (*nū), др.-в.-нем. nu, nu^. Далее пытаются сблизить с др.-инд. navī́nas «новый», др.-прусск. nauns — то же. Отсюда ны́нешний, но́нешний, др.-русск. нынѣчьныи, ст.-слав. нынѣштьнь. Ср. образование дома́шний. См. также но́ньче, но. Ср. конец слова др.-русск. нынѣча, да́веча, тепе́реча, а также др.-инд. са «и», авест. čа — то же, греч. τέ, лат. que, neque. Использованы данные словаря М. Фасмера. См.