В українській літературі постать Івана Яковича Франка є однією з найпомітніших. Він — успішний письменник, поет, драматург, критик, громадський діяч. Але в особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Інтимні почуття поета сконцентровані у його ліричній збірці "Зів'яле листя".
Про свою збірку Іван Франко говорив, що це книжка "най-суб'єктивніших" віршів, але у і змалювання складних людських почуттів вони найбільш об'єктивні. Ліричний герой збірки "Зів'яле листя" — це чутлива, ніжна і водночас інтелектуальна людина. Для своєї коханої він здатен на все. Часто у своїх віршах І. Франко показує неприховане страждання, якого може завдати кохана людина:
Я мов безумний лютував,
Мов п'яний у нетямі,
Хоч чув, що власне серце рвав
Злочинними руками.
Також поет зображує підступну долю, яка розлучає двох закоханих:
Неперехідним муром поміж нами
Та доля стала! Мов два судна, море
Розносить нас між двома берегами,
Моя ти ясна, непривітна зоре!
Кохання ліричного героя збірки "Зів'яле листя" хоча і є нерозділеним, фатальним, проте він виявляє душевне благородство у ставленні до тієї, яка так мучить його. Які б страждання не розривали серце закоханого, він не несе у своїй душі мстивих почуттів, а навпаки, всіляко підносить образ коханої у своїй уяві. Так, у вірші "Ой ти, дівчино з горіха зерня", де йдеться про нещасливе кохання, він у формі запитань з'ясовує, чому його не люблять: "...Чом твоє серденько — колюче терня?.. А твоє слово остре, як бритва?.. Що то запалює серце пожаром?.." Бачимо явний докір у цих питаннях, але відчуваємо ніжне ставлення автора до дівчини, і його лагідність ("серденько", "устонька"), захоплення її зовнішністю є підтвердження тому.
Будь-хто на місті героя відмовився б від такого кохання, загасив би жагучий біль у своєму серці. Але ні! Ліричний герой не відвертається від мук і страждань, бо, мабуть, відчуває, що вони роблять його довершеним духовно. Наприклад, у поезії "Чого являєшся мені у сні?" автор зізнається, що палко любить дівчину, але ця любов тісно пов'язана з муками:
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями.
Художні засоби «Дощ полив…»
• Метафори: «дощ полив», «струшується сад», «розсипана квасолька доганяє», «все блищить», дідок блискавки визбирує в траві.
• Порівняння: «струшується сад, як парасолька»; сад як парасолька.
• Епітети: «порожній шлях», «мокрі ниви», день полив’яний, дідок старесенький кропив’яний
Віршовий розмір – хорей
Треба володіти великою фантазією та художньою майстерністю, щоб дощ заблищав новими, полив’яними барвами, щоб побачити, як «дідок кропив’яний» визбирує блискавки в траві, а череда корів удалині здалася розсипаною квасолькою. Прекрасна пейзажна картина Л. Костенко допомагає по-новому побачити звичайні речі, відчути красу кожного дня, навіть дощового.
((Надеюсь так))