Дума про Марусю Богуславку відтворює ті часи, коли український народ боровся проти турецьких і татарських загарбників, які спустошували міста й села, гнали в неволю наш народ. Це була тяжка доба для України.
Особливо хвилює своєю яскравістю образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка щиро переймається долею своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Це один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття.
Як засвідчують історичні документи, втікати з неволі могли переважно чоловіки. Українські жінки ж, які потрапляли до полону, могли звільнитися з ненависного рабства тільки під час козацьких походів. Доля українських бранок була трагічною. Полонянки тужили за рідною землею і нерідко, прагнучи помститися своїм поневолювачам, гинули.
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам.
Вранці до конюшні прийшов Степан. Він майже не спав цієї ночі. Шкодував, що погано повівся з конем. «Цей Шептало, він не такий, як усі інші кони. Він білий, а значить – розумний кінь. Він може мислити, як людина. Я і раніше про нього це знав, а зараз зрозумів остаточно. Мені іноді здається, що він розумніший за мене. Хоча що ж тут дивного. Він у цирку служив, як і його предки. А я хто? В школі вчився мало, та й то ледаря ганяв. Не маю нічого, в житті добра ні від кого не бачив. Чи міг я бути іншим? Але відтепер навіть я дещо зрозумів. Не посилатиму я Шептала на важку роботу, буду його відпускати трохи на волю. Нехай в степу розважиться трохи, згадає дитинство». І брудний чоловічок з корявими землисто-сірими руками підійшов до Шептала, вийняв з кишені морквину, обтер рукавом та подав Шепталові. - Вибач!
Особливо хвилює своєю яскравістю образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка щиро переймається долею своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Це один із найсвітліших жіночих образів українських народних дум, у якому втілено високі патріотичні почуття.
Як засвідчують історичні документи, втікати з неволі могли переважно чоловіки. Українські жінки ж, які потрапляли до полону, могли звільнитися з ненависного рабства тільки під час козацьких походів. Доля українських бранок була трагічною. Полонянки тужили за рідною землею і нерідко, прагнучи помститися своїм поневолювачам, гинули.
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам.