Серед письменників, чиї імена сучасному читачеві стали відомими не так давно, Валерій Підмогильний. Треба віддати дане: спадщину письменника повернуто повністю, і його визнали одним з найколоритніших письменників новітньої української літератури.
У біографії письменника є багато «білих плям», вона чекає свого дослідника. Відомо, що народився він під Катеринославом учився в університеті, займався педагогічною діяльністю, працював у видавництві, секретарем секції художньої пропаганди, писав художні твори. Дату розправи над Валерієм Підмогильним не установлено: одні говорять, що його розстріляли на Соловках у 1937 році під час масового знищення політичних в'язнів, інші — в 1941 році.
Почав писати Підмогильний у 20-ті роки. Головний герой оповідань — інтелігентний міщанин, який відкинув традиції старого побуту, а на новий дивиться з високостей буржуазного індивідуалізму. Ставлення до автора оповідань і його особистості було різне. Більшість літературних критиків вимагали розправитися з ним.
Письменникові робить честь те, що він, незважаючи на шалені атаки, залишився перш за все людиною, думаючим художником слова, якого хвилювали проблеми сучасності, людини, якій завжди співчував. Він схильний до психологізму, і в цьому бачить головне своє завдання. Одним словом, уже в оповіданнях «В епідемічному б арапі», «Собака», «Проблема хліба» В. Підмогильний ствердив себе «письменником із доброю літературною школою».
Найбільш відомий твір автора — роман «Місто», який він у 1928 році друкує в місті Харкові. В основі сюжету — історія людської душі (можливо, з автобіографічними елементами). Хоч сам письменник категорично заперечував ототожнення героя з автором.
Головний герой — Степан Радченко. Виходець із села, він приходить до міста і вступає до вищого навчального закладу. Через певні обставини не закінчує вузу, влаштовується на роботу в журналі і одночасно починає займатись літературною творчістю. У Степана багато друзів. їх об'єднує літературне життя.
На перший погляд, це звичайний тип інтелігента перших пожовтневих років. Та то тільки так здається. В. Підмогильний, майстер психологічного аналізу людської душі, створив образ неоднозначний і, можна сказати, складний. Це людина, сповнена суперечностей: зовні він красивий, привабливий, користується певним авторитетом у літературних колах, та в нього темне нутро. Як говорить сам автор, залишилося в нього щось від дикого звіра. А місто, яке так гостинно зустріло його, він хоче підтоптати, покласти собі під ноги.
У душі Степана постійний двобій добра і зла, правди і кривди, через свою безпринципність герой не може визначити, що ж головніше для нього в цьому двобої.
В. Підмогильний добре володів французькою мовою, переклав багато з французької на українську. Парадоксально звучать про те, що в 30-ті, 50-ті роки переклади письменника друкувалися без автора перекладів.
Літературна критика сьогодні, аналізуючи роман «Місто» и головного героя, приходить до думки, що він, Степан Радченко, нагадує Любого Друга з відомого роману Гі де Мопассана.
Та, читаючи уважно роман, можна зробити й інший висновок. Ні, він не Любий Друг, він — людина-завойовник, яка розбазарює свій талант. Ось один з епізодів роману. Степана запросили на вечірку до інституту, де він читає своє оповідання «Битва». «Успіх, пише автор», — був великий, — «та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави».
У розмові з Борисом, відвертим прихильником літератури, Степан говорить, що оповідання — це жарт, це розвага, а за ніч пише декілька творів у цьому ж жанрі
Сучасній людин необхідно мати розвинену уяву і фантазію, бути злегка романтичною. Адже з кожним днем все більше роботи, яку раніше робили люди, виконують автоматизовані роботи. Через це люди втрачають робочі місця. Роботи вміють робити майже все ... Та на щастя, вони не вміють фантазувати і вигадувати щось так, як вміємо це ми, люди. А особливо, діти. Тому для всіх людей дуже важливим є наявність і постійний розвиток фантазії, уяви, креативу.
Сучасні дитячі письменники - такі як Ярослав Стельмах, Леся Воронина, Всеволод Нестайко - всі вони володіють чудовою уявою. І наділяють такими ж рисами героїв своїх творів.
Наприклад, Сергій та Митько з "Митькозавра ... " повірили старшому за них Василю Трошу, що в озері дійсно живе страшна химера. Бо вони діти з грайливою уявою, вони вміють і люблять фантазувати. Їм обом хочеться, щоб "Митькозавр" існував насправді.
Клим Джура - головний герой "Засобу №7 ... " - той взагалі віднайшов машину часу і познайомився з іншопланетянами. Мало того, він врятував усю планету від страшного вірусу переляку.
"Тореадори з Васюківки" - Іван-Ява Рень і Павлуша Завгородній - це хлопці, які збиралися прокласти під свинарником лінію метро ... У них постійно знайдеться декілька креативних ідей.
В усіх трьох вищезгаданих творах головні герої постійно щось вигадують, потрапляють у незвичайні ситуації тощо.
Все завдяки талановитим письменникам і письменницям - реальним дорослим людям, які всередині частково лишилися дітьми. За це їм і дякуємо.