Мені найбільше сподобався герой твору хлопець на і"мя Павлусь. у ньогої був дід Андрій, який привчав хлопця до лицарського ремесла. Навчав хлопця їздити на коні, кидати спис та внкар, орудувати шаблею та розповідав різні цікаві історії про їхні пригоди. ще в ньго були сестра Ганнуся, батько, мати і старший брат Петро, але він вже пішов на Запоріжжя.
Якось у село ввірвались татари, запалили хати та почали ловити дітей. мати та дід хлопчини загинули, а Ганну та батька захопили у полон.
Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти б урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це до йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік.
я не понимает украинский
Объяснение:
До ть написати твір на тему Бути чи не бути романтичним за до питань Ви захоплюєтесь своїми почуттями? Або ви зазвичай дивитесь на речі з продуманою та раціональною точки зору?
Ви бунтар і вас задушують правила? Або ви вважаєте за краще мати якісь рекомендації, яких слід дотримуватися?
Ви песимістичні і часто почуваєтесь нерозуміними? Або ви дивитесь на речі позитивно та оптимістично?халявные балы
Вас приваблює таємниця і надприродне? Або ви вважаєте за краще думати, що все має наукове пояснення?
Ви практичний та реалістичний розум чи ідеалістичний та мрійливий розум?
Вам подобається шукати притулку у "уявних світах"? Або ви віддаєте перевагу жити сьогоденням та повсякденною реальністю?
Ви захоплюєтесь гуляти на природі? Або вам комфортніше "на асфальті"?
Однією з широковідомих жанрових форм поезії є послання, тобто віршований лист, звернення до конкретного адресата з проханням, побажанням чи напучуванням. А. Малишко наповнює його новим змістом, бо в “Листі до гречки” пише про звичайні речі і поняття, але в осмисленні їх піднімається до одвічних проблем людського буття. Загалом для поета характерне особливе ставлення до природи й усього живого: вони не просто захоплюють його своєю красою, а виступають мірилом людяності і моральності. Предмети і речі навколишнього світу А. Малишко персоніфікує, оживляє, як, наприклад, у поезії “Соняшник”:
Ото й всього, що вінчик, як в месії,
Але і той повернутий до нас.
Він півземлі насінням пересіяв,
А півземлі лишив ще про запас.
І, навпаки, ліричний герой поета перевтілюється в явища природи (“Я волошка, споконвік волошка...”, “Я — камінь. Я зростати хочу...”, “Я — небо. Я — полонище віків...”, “Я — корчуватий без. Я — фіолет рай-дерева...”). Так автор утверджує свій погляд на світ природи і світ людей, вибудовує власну модель натурфілософії, у якій мають панувати гармонійні відносини між усім сущим на землі, незаплямовані суспільною практикою людини, досягненнями науково-технічного прогресу.
У поезії “Лист до гречки” трохи інша тональність. Ліричний герой згадує про “мотори над полем рясним”, які “врізаються у майбутнє”. Це єдина деталь зі світу техніки, далі йдеться про буденні поняття сільського буття — гречку, бджоли, росу, бо вони оточували ліричного героя в дитинстві, творячи особливу ауру, атмосферу радості, тепла, добра. Щоб передати настрій зігрітих материнською ласкою дитячих років, поет використовує відповідні тропи. Це й метафори (“бджоли колихаються на вітрах”, “бронза літа”), й епітети (“килими білосніжні і медвянисті”, “тоненькі шершаві бджоли”, “весняна легенька пряжа”, “марево тепле”, “сизі ранки”, “бурштинові дзвоники”). З безмежним почуттям любові передаються спогади про дитинство, що підтверджується відповідним добором слів — “бджоли тчуть пряжу в мареві теплім”, “затишок снів”, “очі дитячі налиті росяною, живодайною, гречаною добротою”.
Ця ідилічна картина-спогад переривається гіркими згадками про голод, війну і знову про гречку, яка у важкі часи рятувала людей, бо “годувала кашею, замість хліба і молока”. Змінюється і настрій цього уривка: скупо, одним-двома тропами А. Малишко малює біль і горе цілого покоління своїх сучасників.
Закінчення поезії — урочисто-пафосне звернення до гречки, у якому тісно переплетено долю ліричного героя з долею його вітчизни, її історією, сучасним і минулим:
Дочко моїх гречкосіїв,
Сестро Дніпра і плуга,
Через вік твої білі вершечки
Нахиляються в очі мої!
Автор проникливо поетизує непримітну сільськогосподарську культуру, яка для загалу асоціюється з гречаною кашею, бо бачить у ній своєрідний символ України, відчуває дух предків-гречкосіїв, славить їхню доброту, працелюбність, незламність на складних історичних поворотах. Ліричний герой органічно пов’язаний із рідною землею — він народився і виріс серед білосніжних медвяних килимів гречки, яка захищала його, підтримувала в найскрутніші хвилини.
Настрій цього незвичного звернення (адже традиційно і в літературі, і в усній народній творчості оспівувались хліб, жито-пшениця), теплота і щирість інтонацій підкреслюється римо-ритмічними особливостями твору. Білий вірш дозволив поету поєднати схвильованість ліричного героя і детальність розповіді, високе і буденне, надати поезії емоційної сили і виразності.