є у любій нашій школі різні типи класів. і чимало в нашій школі класів-лоботрясів. у цих класах добрі діти, гарні та веселі, і відразу після школи мчаться до оселі. не цікавить їх навчання та не тягне в школу, їм пошвидше би до друзів і собі додому. у цих класах усі діти ну зовсім не вчаться. і заходити до них вчителі бояться. діти скачуть та грохочуть, голасно сміються, їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються. і навіщо вони ходять в нашу гарну школу? краще взялися б за розум та і йшли додому. там вони би посиділи та поміркували, як себе потрібно вести, щоб їх поважали.
но это сочиняла не я, просто в интернете ее нашла, может тебе и подойдет!
Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.
У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».
Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.
Объяснение: