"Природа", начебто просто слово, але ж ні, насправді це те, що нас оточує: дерева, трава, квіти, те що природа створила і те, що люди знищують кожного дня.
Ми вже забули про те, що-щось нове, не завжди корисне, а саме: заводи, автомобілі, викиди, для нас це вже стало звичним, але не для природи, яка відчуває весь цей бруд на собі.
Нам треба піклуватися про неї так, щоб не шкодити ні собі, ні їй, слід про це пам'ятати.
Не відходячи далеко від цієї теми, треба торкнутися ще однієї, а саме про братів наших менших.
Коти, собаки, загалом домашні тварини, стали друзями, але нажаль не для всіх нас.
Кожного дня я бачу їх на вулицях, бездомних тварин, які шукають дім, але жорстокість та недбальство людей, призводять то такого висновку, що саме ми, наносимо стільки шкоди для людства, тварин, природи, що забуваємо про головне - про те, що ми люди.
Я недавно читала твір Лесі Ворониної " Таємне товариство боягузів" . Це надзвичайно захоплююча історія про хлопчика Клима та його пригоди . Клим - боязкий , несміливий парубок , який дуже боїться свого друга Кактуса .Він оминав його , тікав , ховався від Сашка . І одного разу потрапив у секретну лабораторію ТТБ .Там він провів експеремент , який змінив хлопця . Тепер він став сміливим , уже не боявся Сашка Смика , був впевнений у собі . Незважаючи на страх , який деколи до нього приходив , Клим завжди не відступав .Це доводить що він відважний і рішучий .Йому довелоя подорожувати машиною часу ,виконувати інструкції бабусі Соломії, щоб врятувати планету від синьомордиків . Мені цей твір дуже сподобався. Але найбільше герой повісті . Я теж буду намагатися бути такою сміливою і рішучою , як він !
На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!Засміялись лопухи:— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.
"Природа", начебто просто слово, але ж ні, насправді це те, що нас оточує: дерева, трава, квіти, те що природа створила і те, що люди знищують кожного дня.
Ми вже забули про те, що-щось нове, не завжди корисне, а саме: заводи, автомобілі, викиди, для нас це вже стало звичним, але не для природи, яка відчуває весь цей бруд на собі.
Нам треба піклуватися про неї так, щоб не шкодити ні собі, ні їй, слід про це пам'ятати.
Не відходячи далеко від цієї теми, треба торкнутися ще однієї, а саме про братів наших менших.
Коти, собаки, загалом домашні тварини, стали друзями, але нажаль не для всіх нас.
Кожного дня я бачу їх на вулицях, бездомних тварин, які шукають дім, але жорстокість та недбальство людей, призводять то такого висновку, що саме ми, наносимо стільки шкоди для людства, тварин, природи, що забуваємо про головне - про те, що ми люди.
Объяснение: