Соціально-побутові пісні — це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.
Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.
Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.
У соціально-побутових піснях українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його різноманітті. Як писав Микола Гоголь, для України народні пісні — це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили».
Одна людина, переживаючи якесь сильне почуття (радості, смутку, гніву тощо), під час праці або відпочинку складала текст пісні разом з мелодією. Складена нею пісня передавалася усно від одних людей до інших. При цьому до неї вносилися різні зміни: менш вдалі слова змінювалися влучнішими, одні епізоди викладалися більш детально, інші - опускалися. Удосконалювалася й мелодія. Пісня ставала змістовнішою, поетичнішою, мелодійнішою. У різних місцевостях одна й та ж пісня перероблялася неоднаково, а тому виникали її варіанти (видозміни). Майже кожна пісня має кілька варіантів. Чим більше народ любить якусь пісню, тим численніші її варіанти.
дядько Лев -Цей образ уособлює кращі риси волинського селянина-трудівника — чесність, споконвічну народну мудрість, практичний досвід, розуміння природи й турботу про її збереження. Цей мудрий поліський дід із благородним серцем стоїть осторонь дрібничкових, міщанських сварок, власницького користолюбства. У взаєминах дядька Лева з фантастичними мешканцями лісу, озера, поля розкриваються народні погляди на природу — воду, болото, ліс тощо. Дядько Лев знає, «як з чим і коло чого обійтися», радить Лукашеві бути обачним коло води, від надміру якої часто потерпали селяни Волині. Він підтримує добрі стосунки з Лісовиком, бо «усякі скарби з лісу йдуть». «Він умів тримати з нами згоду», «він нам приятель», — так характеризують Лева лісові сили.
мати Лукаша - Мати Лукаша - доросла жінка з досвідом. Дуже любила сина, але завжди казала, щоб Лукаш працював. Бо він весь час грав на сопілці. Хоч вона і любила його, але все ж таки одружила на заможній вдові Килині. А в кінці зненавиділа улюблену Килину. Мати не любила Мавку.
Килина -є символом ненажерливості, непримиренності, насильства й ненависті, це людина, в якої немає нічого святого
Образ Килини у творі Лісова пісня втілює людську бездуховність, егоїзм та лукавість. Він контрастує з образом Мавки і є близьким до образу матері Лукаша. Хоч спочатку ми гаємо Килину працьовитою господаркою, але у третій частині показано її конфлікт з мамою Лукаша за її неробство. Килина підступна жінка, тому що знаючи про кохання Лукаша і Мавки все ж таки зваблює молодика, чим завдає сильних страждань Мавці.
Объяснение: