Охарактеризувати ліричного героя А Малишка Стежина. проаналізувати які його думки та почуття втілені в поезії. які художні засоби допомагають їх розкрити
Нещодавно у нас темою одного з уроків української літератури був твір Івана Франка “Захар Беркут”. Звичайно, щоб отримати хорошу оцінку потрібно було прочитати твір. Зізнаюсь, я не люблю твори на історичну тематику. Тому я не дуже хотіла читати цей твір. Я могла б попросити свого друга переказати мені зміст повісті – він дуже любить історичний жанр і точно прочитав би цей твір. Але я зрозуміла, що так я не знатиму усього, тому вирішила прочитати повість. І не несподівано твір мені сподобався! Повість “Захар Беркут” розповідає про життя селянської громади у тринадцятому столітті. І, спочатку, мені це здалось досить нудним. Але, читаючи, я зрозуміла, що ця повість, хоч і написана про далеке минуле, є дуже актуальною у наш час. Моє ставлення до героїв виявилось неоднозначним. Мені одразу не сподобався Тугар Вовк, але, читаючи твір, я пробачила його помилки, бо побачила, що і така людина як він може розкаятися. Дуже сподобалися мені образи Мирослави і Максима. Мирослава – доволі нетиповий образ для української літератури. Вона хоч і дівчина, але є дуже сміливою і вольовою. Вона пішла на полювання попри заперечення батька, змогла покинути батька і пристати до сільської громади, підказала ефективну зброю проти монгол – метанки, ходила на перемови щодо життя свого коханого. Цей образ мені дуже імпонує. Максим постав переді мною типовим мужнім, чесним, простим парубком. Він і визволити дівчину від лап ведмедя може, і з монголами б’ється вправно, і за село своє вміє постояти. А от образ Максимового батька Захара Беркута виявився для мене суперечливим. Спочатку в мене в голові не вкладалося як він може бути таким байдужим до долі свого єдиного сина, але, прочитавши повість, я зрозуміла, що заради своєї громади він ладен був принести найбільшу жертву – життя сина. Це насправді герочна і мужня людина, яка все своє життя працювала для громади села і її добробуту. Захар усе своє життя поклав на до людям. Він звик завжди думати про інших, а вже потім про себе і свої інтереси. Безумовно йому було важко кожного разу наражати свого єдиного сина на небезпеку, але він знав, що цим він урятує сім’ї багатьох інших людей. Я захоплююся такими людьми!
Oleksien новичокКлимко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий.
Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби
Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.
Нещодавно у нас темою одного з уроків української літератури був твір Івана Франка “Захар Беркут”. Звичайно, щоб отримати хорошу оцінку потрібно було прочитати твір. Зізнаюсь, я не люблю твори на історичну тематику. Тому я не дуже хотіла читати цей твір. Я могла б попросити свого друга переказати мені зміст повісті – він дуже любить історичний жанр і точно прочитав би цей твір. Але я зрозуміла, що так я не знатиму усього, тому вирішила прочитати повість. І не несподівано твір мені сподобався! Повість “Захар Беркут” розповідає про життя селянської громади у тринадцятому столітті. І, спочатку, мені це здалось досить нудним. Але, читаючи, я зрозуміла, що ця повість, хоч і написана про далеке минуле, є дуже актуальною у наш час. Моє ставлення до героїв виявилось неоднозначним. Мені одразу не сподобався Тугар Вовк, але, читаючи твір, я пробачила його помилки, бо побачила, що і така людина як він може розкаятися. Дуже сподобалися мені образи Мирослави і Максима. Мирослава – доволі нетиповий образ для української літератури. Вона хоч і дівчина, але є дуже сміливою і вольовою. Вона пішла на полювання попри заперечення батька, змогла покинути батька і пристати до сільської громади, підказала ефективну зброю проти монгол – метанки, ходила на перемови щодо життя свого коханого. Цей образ мені дуже імпонує. Максим постав переді мною типовим мужнім, чесним, простим парубком. Він і визволити дівчину від лап ведмедя може, і з монголами б’ється вправно, і за село своє вміє постояти. А от образ Максимового батька Захара Беркута виявився для мене суперечливим. Спочатку в мене в голові не вкладалося як він може бути таким байдужим до долі свого єдиного сина, але, прочитавши повість, я зрозуміла, що заради своєї громади він ладен був принести найбільшу жертву – життя сина. Це насправді герочна і мужня людина, яка все своє життя працювала для громади села і її добробуту. Захар усе своє життя поклав на до людям. Він звик завжди думати про інших, а вже потім про себе і свої інтереси. Безумовно йому було важко кожного разу наражати свого єдиного сина на небезпеку, але він знав, що цим він урятує сім’ї багатьох інших людей. Я захоплююся такими людьми!