Образ Мавки є дуже схожим до самої поетеси - Лесі Українки, тому що авторка вкладала у вуста героїні свої думки і світосприйняття ( у творі ми зустрічаємо чисельні монологи і ремарки). Мавка так, як і Леся Українка вважала, що головне у людині це її духовність, а вже потім тіло (тобто тут розуміється не конкретно "тіло", а взагалі все матеріальне). А також спільною є та мука, що випала на їх життєвому шляху. Вони хотіли кохання, але доля була безжальна. І по при це все, і Мавка і Леся Українка назавжди залишили за собою незламність свого духу, щось вічне - "що не вмирає".
Іванець Брюховецький
"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.
Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...
Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"
Б
Объяснение: Радість