Оглядівський живе спогадами про сім’ю. В нього щасливо склалося власне подружжя (можливо тому він один вижив, щоб повернутися до сім’ї). Добровський намагався відсіяти винуватця несправедливості життя; Дружина Добровського й Пшилуського — повії. Сабо, із ознаками злобної нетерплячки, чекає найслабшого у танці; Сабо ніхто не чекає з війни. Бояні опановує лише одна думка: блискавична смерть. Ніколич жалкує, що не зміг виконати свою місію у цьому житті. А дух Штранцінгера «ширяє вже далеко від нас… поза межами болю.» Його дівчина наклала на себе руки.
Мокій : "юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима.", "він кругом український", "він у дядька Тараса вдався". Мина : "Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті - Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУ л яти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання відмовлялися - Мазайло!" Дядько Тарас : "Там такий, що в нього кури по-українському говорять." Тьотя Мотя : вважає себе "руською", а укаїнську мову "австріяцькою вигадкою". "Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной". Лина Мазайло : "Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова," Уля : "У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст."
