Останні роки Нечуй-Левицький жив у Києві, дуже бідно, на вул.Пушкінській у маленькій квартирі. Влітку гостював у родичів в Білої Церкви, або в селі.Він працював до останніх сил,хотів завершити всі свої літературні праці.Однак, останні свої дні провів на Дегтярівці в "госпіталі для одиноких людей".Нечуй-Левицький помер в цьому шпиталі.Без догляду.Та зовсім самотній.Його поховали на Байківському кладовищі в 1918 р.
Образи Митька і Сергійка – героїв повісті «Митькозаври з Юрківки»Нерозлучні друзі Митько і Сергійко. Хлопчики не дуже успішно закінчилип’ятий клас і перейшли в шостий. На літні канікули вони отримали завданнязібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. У вересні хлопці знайшливдома якийсь гербарій, підписали його і здали. Як виявилося, цей альбомстарший брат Митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на двадні. Був великий скандал, Митькові дісталося від брата, а в школі вчителькаще довго згадувала цей випадок.У дружбі двох хлопчиків Митько верховодив. Це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у село. Митько показав Сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. Сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і допомагає реалізовувати їх.Митько та Сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. Серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. Звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.Митько і Сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. Якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про Сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі Митька. Але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.
Рідна мова — це невід’ємна частина рідного краю. Це душа народу. Звуки рідної мови чує й сприймає дитина ще з колисковою, яку співає їй мати, і супроводжує мова дитину протягом усього життя. Ніжна й співуча, вона звучить у серці кожного з нас. І хоч протягом усієї нашої історії вона зазнала чимало утисків, все ж неухильно пробивала собі шлях до визнання. Але скільки негод довелося їй витримати! Закривалися школи з українською мовою навчання, її було практично витіснено з Галузі науки і техніки, вищих і середніх навчальних закладів, з багатьох державних установ, вона майже перестала звучати в містах. Довгий час українська мова вважалася «мужицькою», «непрестижною». Усі ці деформації суспільно-політичного життя привели до падіння всього українського, передусім мови. А багато хто з українців, будучи лакеями за натурою, відмовлявся від рідної мови. Але забути рідну мову — це все одно, що забути рідну матір, яка виростила й викохала тебе.
Останні роки Нечуй-Левицький жив у Києві, дуже бідно, на вул.Пушкінській у маленькій квартирі. Влітку гостював у родичів в Білої Церкви, або в селі.Він працював до останніх сил,хотів завершити всі свої літературні праці.Однак, останні свої дні провів на Дегтярівці в "госпіталі для одиноких людей".Нечуй-Левицький помер в цьому шпиталі.Без догляду.Та зовсім самотній.Його поховали на Байківському кладовищі в 1918 р.