"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Молодий Енгельгардт («русский немец», як називає його Шевчен¬ко) був людиною сухою, черствою, але діяльною, неспокійною. Шев¬ченко з Вільни попав у складі його «дворні» до Варшави. У Варшаві він ходив учитися до портретиста Лампі. Під час листопадового по¬встання 1830 р. (Енгельгардт був у Петербурзі) Шевченка разом з ін¬шими дворовими людьми відправлено обозом до Петербурга. У Віль¬ні, «дорогій серцю» поета «по воспоминаниям», і у Варшаві Шевчен¬ко вивчив польську мову, якою орудував цілком вільно. Є відомості, що у Варшаві він пережив якесь сердечне захоплення.
В Петербурзі, де Шевченко опинився на початку 1831 р., його від¬дано («законтрактовано») на чотири роки до «живописных дел» це¬хового майстра Ширяєва.Тепер до мені будь ласка дуже потрібно
аак т
Объяснение: