Одного разу зі мною сталось дивне непорозуміння. Це був зовсім звичайний літній день. Я спочатку побачив хлопців, які досхочу потішалися над смішним чоловічком і над його смішною промовою. Від природи, я людина допитлива, тому і вирішив дізнатися, що ж там сталось.
Одягнений він був у щось на зразок скафандра, який сяяв і переливався металевим блиском, немов зірка з новорічної ялинки. Його фігурку можна було б назвати стрункою, якби кишені не стовбурчились б від захованих в них бозна-яких цікавих штучок. Через каламутне скло шолома було видно, як чоловічок, відчайдушно кривляючись, ворушить губами. Схоже, йому було душно в цьому незручному вбранні, але він терпів. На грудях у крихітного космонавта висіла блискуча як і скафандр, металева коробка. Потім я зрозумів, що то був перекладач.
Я підійшов ближче. І сказав:
- Не дуже-то тямовитий у тебе костюм!
Крихітка-космонавт відповів:
- Нашій цивілізації так не здається.
Я вирішив запитати:
- А де ця ваша цивілізація?
- О, дуже далеко! Я не знаю, як ви називаєте цю зірку. - відповів космонавт, вказуючи блискучою рукавичкою в небо.
Але там не було ніякої іншої зірки, крім ласкаво сяючого сонця.
- А як ти сюди потрапив?
- Мій космічний корабель вийшов зладу. Ходімо, я тобі його покажу.
Спочатку я мав сумніви. Але коли я побачив цей дивний пристрій - вони зникли. Це була не дуже велика посудина з безліччю кольорових вогників. Я хотів детальніше одивитися цей корабель, але коли доторкнувся до нього, то мне вдарило струмом. У голові запаморочилось і я впав. А коли відкрив очі, навколо не було нічого дивного. Друзі звичайно не повірили мені, коли я їм розповів про цей випадок. Але ж ви вірите?
Уайльдівські парадокси (за романом "Портрет Доріана Грея")
Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір — втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення.
Про що ж роман? Перш за все про те, який зв'язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв — втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл — втілення служіння мистецтву, лорд Генрі — втілення філософії насолоди, а Доріан — людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі — не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс — це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва — портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові Про що ж свідчать парадокси Уайльда? Може, про те, що людина потворна, а мистецтво завжди прекрасне? А може, про те, що для краси мистецтва необхідне спокутування людських гріхів, бо мораль і краса складають гармонію?