Остап — велична постать, справжній уламок старовинного українського лицарства, що не шукає волі лише для себе, а прагне зібрати хоробрих козаків і повести їх на бій із панами. Гордий і щирий, він здатен на подвиг і велике кохання. Та життя бере дорогу ціну за здійснення бажань. Остап здобув волю, але загубив те, що було його половиною — кохану жінку Соломію. Згадуючи своє нелегке життя, він каже: "Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга — чекає й не дочекається, коли злучиться з нею..." Життя подарувало людині лише одну мить щастя, але за це відняло все: мрії про сім'ю, кохану жінку, прагнення до помсти — все спливло за дунайською хвилею. Трагізм усякого життя, яке не хоче коритися обставинам.
Оповідання "Дорогою ціною" вражає найбільше тим, що крізь суворий і реалістичний сюжет ми бачимо життєстверджуючу віру в людину, її боротьбу за волю та гідність. Загибель Соломії страшна й прекрасна, бо її не змогли зламати. Життя Остапа безнадійне й прекрасне, бо він не скорився й нічого не забув. Коцюбинський зміг змалювати могутні характери, передав внутрішню красу сильних людей, які уособлюють кращі національні якості українців.
Особливе місце відводить Леся Українка у своєму творі образу дядька Лева. Цей персонаж поетеса описала так: «Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду: по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої товстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені...» Ім'я Лев походить від грецького слова — власного імені, що виникло на основі загальної назви «лев» (великий хижий звір родини котячих). У народі цього звіра називають царем звірів, володарем лісу, лісним царем. Лукашевого дядька всі поважають, прислухаються до його порад. Життєві засади, що визначають поведінку дядька Лева, його особистий досвід, дбайливе, по-справжньому господарське ставлення до природи роблять цей образ співзвучним нашому часу..Через нього Леся Українка ставить важливу для людства проблему — захист довкілля; саме в ньому втілює одну з головних думок п'єси: людина повинна бути мудрою і обачливою у своїх стосунках з природою, берегти усе живе на землі. Цей мудрий старий поліщук із чистого душею і благородним серцем стоїть осторонь дрібних сварок і власницького користолюбства. Заступаючись за Мавку перед матір'ю Лукаша, дядько Лев: «Та що ти знаєш? От небіжчик дід казали: треба тільки слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така самісінька, як і наша». Дядько Лев — типовий образ мудрого знахаря, який своєю розважливою поведінкою урівноважує співвідношення добрих і злих сил природи. Таємниці його мудрості пов'язані зі знанням найпоширеніших народних оберегів:
Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути та й годі: Посієм коло хижки мак-відюк, терлич посадимо коло порога, — та й не приступиться ніяка сила...
За народними уявленнями, хрест оберігає від диявола, але не від русалок, бо вони бояться терличу. Осиковий кілок боронить від упирів, мак-відюк — від неупокоєних мерців та відьом. Дядько Лев завжди добрий, щирий, вірний своєму слову, він розуміє красу й силу лісу, охороняє його до самої своєї смерті. Зате й природа та всі її створіння шанують дядька Лева, бо він є живим прикладом гармонії у взаєминах людини і природи. Дядько Лев виступає розумним володарем сил природи, який живе у злагоді з нею. Ця постать символізує силу розуму і доброти, невичерпність джерел народної творчості, бо дядько Лев знає такі казки, «що їх ніхто не вміє».
Творчість видатного українського поета Т. Г. Шевченка є справжньою перлиною української культури, найвидатнішим надбанням і гордістю нашого народу. Від козачка, яким у дитинстві Шевченко служив у пана Енгельгарда до одного з кращих учнів Петербурзької Академії мистецтв, від зовсім неграмотного кріпака до автора неперевершеного «Кобзаря» пройшов свій складний творчий шлях цей самобутній поет і художник.Майже усі твори видатного поета пронизані мотивами протесту проти насильства, прагнення до волі, неприйняття кріпосного права та національної гідності. Ці мотиви були зумовлені життєвими обставинами поета, який після того, як у 1838 році став вільною людиною, у 1846 році вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, яке головною своєю метою вважало боротьбу демократичними методами за права українського народу, за надання йому свободи і незалежності, за рідну мову і культуру, які у той час пригнічувалися можновладцями.Значне місце у творчості Т.Г. Шевченка посідає поезія, яка за проблематикою, змістом і мистецькою вартістю стала важливою часткою поетичного надбання нашого народу. Це твори, в яких переважає історична тема. Серед них багато історичних поем і віршів, сюжети яких яскраво відображують ті чи інші реальні події історичного минулого нашої рідної землі, або героями яких є відомі історичні і державні діячі. Це «Тарасова ніч», «Гамалія», «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Чигирине, Чигирине», «Єретик» та багато інших творів. Наприклад, у поемі «Іван Підкова» Т. Г. Шевченко вдалося відтворити у романтичних образах героїв протистояння українського народу з султанською Туреччиною, що намагалася загарбати українські землі. Поет уславлює сміливість і мужність запорожців, які багато років не тільки боронили свою вітчизну, а й визволяли полонених українців з турецької неволі.
Остап — велична постать, справжній уламок старовинного українського лицарства, що не шукає волі лише для себе, а прагне зібрати хоробрих козаків і повести їх на бій із панами. Гордий і щирий, він здатен на подвиг і велике кохання. Та життя бере дорогу ціну за здійснення бажань. Остап здобув волю, але загубив те, що було його половиною — кохану жінку Соломію. Згадуючи своє нелегке життя, він каже: "Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга — чекає й не дочекається, коли злучиться з нею..." Життя подарувало людині лише одну мить щастя, але за це відняло все: мрії про сім'ю, кохану жінку, прагнення до помсти — все спливло за дунайською хвилею. Трагізм усякого життя, яке не хоче коритися обставинам.
Оповідання "Дорогою ціною" вражає найбільше тим, що крізь суворий і реалістичний сюжет ми бачимо життєстверджуючу віру в людину, її боротьбу за волю та гідність. Загибель Соломії страшна й прекрасна, бо її не змогли зламати. Життя Остапа безнадійне й прекрасне, бо він не скорився й нічого не забув. Коцюбинський зміг змалювати могутні характери, передав внутрішню красу сильних людей, які уособлюють кращі національні якості українців.