Архітектура Софії Київської це як чарівна паличка, яка всіх зачаровує своєю красою. Так само зачаровує і внутрішнє оздоблення: багато колон, мозаїка, фрески, мармурова усипальниця тощо.
А коли дізнаєшся що над мозаїкою працювало 8 художників і заповнення 640 квадратних метрів було заповнено майстрами впродовж 3 років дивуєшся неймовірній красі ще більше.
Найбільш майстерно виконана мозаїка Марія-Оранта. Чому саме вона посідає основне місце у соборі? Тому що Марію вважали захисницею, через яку не пролетить жодна стріла.
Вона зображена на угнутій стіні. Чому? Тому що саме на угнутій стіні її постать можна назвати більш ідеально пропорційною, ніж на прямій стіні. Образ Марії створював майстер своєї справи. Тіло викладено золотою смальтою і від цього постать Марії огорнута ніжним та м'яким золотим сяйвом. Її обличчя серйозне і її образ стає більш мужнім та сильним. Золоті та блакитні брави мозаїки додають яскравості, ніжності та урочистості. Обличчя в деяких місцях більш рожеве. Цих рожевих кубиків не так багато, але вони присутні. Уста, ніс, повіки, підборіддя, що обведені тонкою червоною смужкою додають рожевості обличчю. Обличчя виглядає більш живим і стає більш виразним.
За 10 років ця мозаїка не втратила своєї краси тому вона є прикладом натхнення для майстрів, прикладом майстерності та творчого підходу.
але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга?
моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс.
існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе.
прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя.
саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.