Наше майбутнє залежить від нас самих. Воно будується уже сьогодні. Я його уявляю, звичайно, прекрасним. Це буде майбутнє, де пануватиме любов, злагода. розуміння і повага. Усі будуть забепечені роботою. За неї вони будуть отримувати достойну зарплату. Людина не буде боятися, що в неї завтра можуть з'явитися проблеми і вона не зможе їх вирішити, тому що буде захищена законами. Збільшиться вік проживання. Буде назавжди покінчено з хабарницвом, корупцією і казнокрадством. Зменшиться кількість депутатів. А ті, що залишаться, будуть справді вболівати за долю своєї країни і матимуть такі ж права, як і всі інші громадяни. Це ббуде країна, яку відвідуватиме величезна кількість туристів. Бо де ще побачити таку красу, як не на рідній Україні.
А щоб це стало реальністю. ми повинні вже сьогодні працювати над цим.
Служіння народові було метою життя дев'яносторічного Захара. Усе своє життя віддав він громаді. Дізнавшись про наближення ворога, Захар радить тухольцям не просто відбити, а розгромити монголо-татарів. Старого Беркута хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухлею, а й та небезпека, що загрожує сусідським селам. То ж, заручившись сусідською до послухавши поради Захара, громада вирішує розгромити ворога в тухольській долині. Саме в цю складну хвилину старий Беркут отримує звістку про те, що його син Максим живим захоплений у полон. Захар не йме віри дим словам: Максим краще дасть себе порубати, ніж віддасться в неволю. Але Максим боровся сміливо, і лише підступом та силою вдалося взяти його та закувати в залізні пута.
На душі в Захара Беркута туга та тривога: небезпека загрожує громаді, син у полоні, як воно буде? Та чи здобудуть вони перемогу? Сама природа ніби передчуває біду: ревуть тури, виють вовки, навіть земля глухо стугонить.
Захар Беркут усвідомлює свій обов'язок ватажка навіть тоді, коли боярин Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого Максима живим. Люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце Захара, і пропонують прийняти пропозицію. Але старий Беркут у цей час — насамперед громадський ватажок. Він відмовляється, тому що звільнені монголи обов'язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. Захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: "Або ми всі загинемо, або ви всі — іншого вибору нема".