Дружина державного діяча перш за все повинна бути впевненою у собі, бути моральною та етичною, бути готовою навчатися новому. Така жінка повинна підтримувати свого чоловіка, давати йому слушні поради і допомагати йому. Також у її серці повинна жити любов до Батьківщини, до тієї нації і суспільства, у якому вона живе.
Такою була й Роксоляна. Не дивлячись на те, що перед самим одруженням її вкрали, не дивлячись на те, що попереду її чекало невідоме майбутнє, вона не зламалась. Навіть під час перебування у полоні вона вчилась у людей новим для неї знанням. Найнеймовірніше те, що вона зберегла свою християнську віру у своєму серці, охрестивши своїх синів. А її героїчний вчинок (коли вона відпустила невольників) довів, що вона - справжня донька України.
Ось такою, в моїм уявленні, має бути дружина державного діяча - вона має бути опорою не тільки для свого чоловіка, для своєї сім*ї, а й для всього свого народу.
*тут ще дещо можеш додати від себе, бо нормальний твір, зазвичай, - півтори-дві сторінки. До речі, колись я цей твір вже писала. Сподіваюсь, ти не в Черкасах живеш)*
Головною героїнею п'єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є українська дівчина з Полтавщини початку 19 ст. -вродлива, працьовита, чесна, вірна в коханні, шаноблива до матері.
Наталка мужньо захищає свої почуття, людську гідність, погляди на кохання і родинне життя. Вона знає: коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то «така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою». Звичайно, усі дівчата її середовища мріяли про щиру любов і свободу вибору чоловіка, але не всі могли відстояти свої права. Щодо цього, то Наталка виступає сильною особистістю.
Лише один крок, що суперечив її власним поглядам, Наталка зробила під впливом пошани до матері, а також тому, що не було певності, чи повернеться Петро, який один "Владів її душею". А якщо не Петро, то байдуже хто — тахтаулівський дячок-п'яничка, чи волосний писар-жевжик Скоробреха, чи возний. Душевний конфлікт дівчини полягає в тому, що в ній борються почуття кохання до Петра й обов’язку та пошани до матері.
Наталка — рішуча й смілива. Як тільки з’явився її коханий, вона одразу заявила: «Клянусь, що. окрім Петра, ні за ким не буду». Любов її така велика й чиста, що, незважаючи на сумніви Миколи і великодушне самозречення Петра, Наталка впевнена: «Возний мусить одступитися!» Тому така рішучість у її заяві возному: «... Коли Петро мій повернувся, то я не ваша, добродію». Коли ж возний погрожує судом і тюрмою, Наталка сміливо кидає всім в обличчя: «До цього силою ніхто мене не принудить...»
У цій сцені образ Наталки розкрито найглибше. Її розум, енергійність і наполегливість у боротьбі за своє щастя перемогли. В образі Наталки Полтавки Котляревський оспівав найкращі риси українок. їхню духовну красу.
По-своєму розуміє щастя доньки Терпилиха. Вважаючи, що робить Наталці добро («Чи я тобі, дочко, не добра желаю, коли кого зятем собі вибираю?»), насправді ж вона завдає своїй дитині сильного душевного болю. Але читач може зрозуміти бідолашну матір — єдиний вихід з «убожества» Терпилиха вбачає у відданні дочки заміж за багатого.
Наречений Наталки Петро — чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини. Наталку він любить «більше, як самого себе», «більше всього на світі». Щоб була щасливою Наталчина мати, він готовий повернути дане йому нареченою слово та ще й віддати всі зароблені за чотири роки гроші, аби возний ніколи не зміг кинути докору, що взяв бідну. Виборний, захоплюючись його благородством, каже: «Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!» Але Петро не такий наполегливий у досягненні мети, як його кохана. Потрапивши у складну житейську ситуацію, він відмовляється від боротьби за щастя, і лише твердість та рішучість нареченої врятовують його.
Дружина державного діяча перш за все повинна бути впевненою у собі, бути моральною та етичною, бути готовою навчатися новому. Така жінка повинна підтримувати свого чоловіка, давати йому слушні поради і допомагати йому. Також у її серці повинна жити любов до Батьківщини, до тієї нації і суспільства, у якому вона живе.
Такою була й Роксоляна. Не дивлячись на те, що перед самим одруженням її вкрали, не дивлячись на те, що попереду її чекало невідоме майбутнє, вона не зламалась. Навіть під час перебування у полоні вона вчилась у людей новим для неї знанням. Найнеймовірніше те, що вона зберегла свою християнську віру у своєму серці, охрестивши своїх синів. А її героїчний вчинок (коли вона відпустила невольників) довів, що вона - справжня донька України.
Ось такою, в моїм уявленні, має бути дружина державного діяча - вона має бути опорою не тільки для свого чоловіка, для своєї сім*ї, а й для всього свого народу.
*тут ще дещо можеш додати від себе, бо нормальний твір, зазвичай, - півтори-дві сторінки. До речі, колись я цей твір вже писала. Сподіваюсь, ти не в Черкасах живеш)*