Іванець Брюховецький
"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.
Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...
Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"
Яким Сомко - честный, порядочный, образованный, придерживается казачьих традиций и обычаев; бескомпромиссный; мечтал объединить Украину сильной рукой, сделать ее независимой.
Иван Брюховецкий - хитрый, облесливий, нечестный, жестокий; власти добился обманом, подкупом; пренебрежительно относился к казацких старейшин, черни; мечтал о личной власти, славе и обогащению.
Не совсем привлекательные черты Якима Сомка:
— Не любя запорожцев, Сомко обожает Кирилла Тура за героизм, преданность и мудрость;
— обидел Лесю, когда в ее присутствии отдал предпочтение Туру, придерживаясь казацкой морали, согласно которой боевой побратим всегда относился выше, чем женщина или любимая девушка;
— после поражения Сомко отказывается от и дальнейшей борьбы (правда, ради друга и ради спокойствия в обществе, избежания
Відповідь:
Пояснення:
Ліричний герой поезії Тараса Шевченка
Сам образ поета в «Кобзарі» або, як кажуть, ліричний герой, входить у світову поезію як один з найсвітліших провісників великої і вільної людини майбутнього. Пройдуть віки, одшумлять класові бої, одшумлять війни, а Шевченко – син свого гіркого й жорстокого віку – залишиться в певному розумінні високою людською нормою і зразком для поколінь. Чим? Передусім – своїм невгасимим гуманістичним горінням, бо важко назвати в поезії іншого такого ж полум’яра, вогненосця людяності і свободи, яким був цей співець поневоленої народної маси. Були поети багатогранніші за Шевченка, були художники психологічно тонші й глибші, але цей поет має сферу, в якій він неперевершений і всесильний, я дозволю собі сказати, що він більше, ніж будь-хто, утвердив у літературі тип людини з геніально розвиненою здатністю соціального співпереживання, людини, яка бурхає вогнем, прагне негайної дії, сходить на вершину гніву й радості при кожному зіткненні з людським горем і щастям. І здавалося б, перед лицем прикладу Шевченка мусили б назавжди замовкнути бюрократи від ідеалістичної естетики, які і досі прагнуть зображувати громадянського поета таким собі сухарем-мозковиком, речником голих програм, доктрин і лозунгів. Так, автор «Кобзаря» – поет програмний, він прямо декларував це і в «Гайдамаках», і в «Неофітах», але з цією програмою зв’язане все життя його духу і серця, і саме тому великий революційний трибун Шевченко був великим ліриком, був художником надзвичайної внутрішньої свободи й рідкісного емоційного багатства.