І. Речення з дієприслівниковим зворотом
1. Сторожа дрімала, спершись на галябарди.
2. Дракон, почувши умовний стукіт, відсунув брилу.
3. Дракон сидів у печері й дивився на лицарів, що гарцювали на конях, виблискуючи латами й зброєю.
ІІ. Речення з дієприкметниковим зворотом
1. Поки пан Лаврін з Горшова герба Підкова та його джура міцно спали, втомлені цілоденними мандрами, слуги принесли двох тлустих глухарів, упольованих вчора.
2. Величезні брили каміння, оброслі зеленим мохом, громадились обабіч дороги.
3. Годі було пізнати князівну в постаті, закутаній у чорний плащ.
Правду люди кажуть, що без гідності людина - не особистість.Мати почуття власної гідності - це дуже важливо для будь-якої людини. Мати гідність для мене не в останню чергу поважати себе та інших. Яка ж це особистість, якщо людина сама себе не поважає? Як же її будуть поважати інші? Людина, що має гідність, тобто поважає себе та інших, буде робити добрі вчинки і не робити поганих не тому, що очікує похвали або боїться покарання. Вона так робить тому, що гідна людина не опуститься до негарного вчинку. іншими словами, людина з почуттям власної гідності неодмінно має совість.А ще гідна людина любить свою країну, пишається нею, вона почуває себе часткою своєї Батьківщини. Для гідної людини любити свою країну не означає зневажати інші. Гідні люди завжди відносяться до інших людей з повагою. Така людина є цільною особистістю, тому я вважаю, що почуття власної гідності - основа особистості.
Объяснение:
Відповідь:
Ліричний герой поезіï з великою теплотою згадує свою матір.
Автор цим твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьківською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини.
Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.