До ть будь ласка даю ів Розташуйте імена персонажів у порядку того, як вони з’являлися в житті головного героя: 1,2,3,4,5,6. (1б.) 1. Доктор Брякус. 2. Міха Голий. 3. Мадам Бухенбах. 4. королева 5. Магдебура 6. Мілка.
Перший промінець сонця ледь торкнувся землі, як Ромашка про-тягнула до нього свою тендітну біляву голівку, розпрямляючи пе-люстки після довгого сну. Раптом щось забриніло на її жовтому личку. Це Краплинка роси залоскотала ніжну серцевинку. Ромашка засміялася і стрепенулася. Краплинка не втрималася і від несподі-ванки зіскочила з квіточки на листочок. Аж раптом плюхнулась з нього у струмочок, що весело дзюрчав між високих трав. Потічок поніс Краплинку далеко-далеко. Спочатку вона з цікавістю роздивлялася навкруги. Аж поки потічок не приніс її до бурхливої річки. І тепер вже з острахом Краплинка пливла за течією, яка ставала все бурхливішою. Раптом завирувало все, а потім стихло, бо річка вже донесла свої води до моря. Краплинка ледве отямилася від такої стрімкої подо-рожі. Вона розслабилася на поверхні морської гладі і ніжилася на сонці. Зовсім скоро їй стало так легко-легко на душі, що вона віді-рвалася від поверхні моря і полинула у височінь. А високо в небі вже кружляли мільйони інших краплинок. Їх ставало дедалі більше і більше. Вони збиралися у великі пухнасті хмарки.Та скоро всім забракло місця. Бідолашна Краплинка задиха-лася від тисняви, її штовхали з усіх боків роздратовані товаришки. Вони так кричали одна на одну, що вдарив грім. А розгнівана хмара виштовхнула нахаб зі своїх обіймів. Вільно стало Краплинці. Радісно летіла вона вниз разом з подру-жками. І не лякала її невідомість. Бо відчувала Краплинка, що там, на землі, її чекають. Веселим дощем пролилися краплинки на дерева, будинки, спраг-лу землю. А наша добра знайома впала в обійми Ромашки і радісно вигукнула : — Ось так зустріч! Привіт, Ромашечко. Я знову тут!
Сіроманець знову повернувся. Радості Сашка не було меж. Батьки пішли на зустріч синові: поселили старого вовка на своєму подвір'ї. Сашко натомість почав більше зусиль приділяти навчанню. Адже тепер він уже точно знав, що хоче бути ветеринаром, так як Галя. Дівчина теж добре вчилася, завжди допомагала Сашкові. Вони разом підуть по стопах її батька - шанованого ветеринара в селі. Пройшло небагато років. У рідне село повернувся не просто Сашко, а Олександр Олександрович. Він залюбки допомагав односельцям: лікував їхніх тварин, давав корисні поради. Тільки зі сумом дивився на Сіроманця. Вовк уже зовсім осліп. Його зусилля не могли до другові, тут була необхідна до досвідчених спеціалістів. І ось вдруге, як багато років тому, але вже дорослий Сашко зі Сіроманцем стояли перед великим лікувальним закладом. Їм відкрила свої двері відома ветеринарна клініка столиці. Тут разом зі знаменитими ветеринарами працює його однокласниця Галя. Вона теж не забула про Сіроманця, тому зголосилась йому до Операція пройшла успішно. Зрячий вовк став цікавим і швидким. Тварина перестала бути безпорадна, у ній почала гатись особлива життєдайна сила та прагнення до волі. Вовк усе частіше ночами дивився в сторону лісу, хотів би зустріти своїх лісових побратимів. Сашкові зовсім не хотілося прощатися з другом, але він розумів та розділяв його наміри. І коли в тиху нічну пору десь далеко з глухого лісу чути виття вовка, Сашко знає, що то щасливий вірний друг Сіроманець насолоджується вільним життям і сповіщає йому про це.
нього свою тендітну біляву голівку, розпрямляючи пе-люстки після довгого
сну. Раптом щось забриніло на її жовтому личку. Це Краплинка роси
залоскотала ніжну серцевинку. Ромашка засміялася і стрепенулася.
Краплинка не втрималася і від несподі-ванки зіскочила з квіточки на
листочок. Аж раптом плюхнулась з нього у струмочок, що весело дзюрчав
між високих трав.
Потічок поніс Краплинку далеко-далеко. Спочатку вона з цікавістю
роздивлялася навкруги. Аж поки потічок не приніс її до бурхливої річки. І
тепер вже з острахом Краплинка пливла за течією, яка ставала все
бурхливішою.
Раптом завирувало все, а потім стихло, бо річка вже донесла свої
води до моря. Краплинка ледве отямилася від такої стрімкої подо-рожі.
Вона розслабилася на поверхні морської гладі і ніжилася на сонці. Зовсім
скоро їй стало так легко-легко на душі, що вона віді-рвалася від
поверхні моря і полинула у височінь.
А високо в небі вже кружляли мільйони інших краплинок. Їх ставало
дедалі більше і більше. Вони збиралися у великі пухнасті хмарки.Та скоро
всім забракло місця. Бідолашна Краплинка задиха-лася від тисняви, її
штовхали з усіх боків роздратовані товаришки. Вони так кричали одна на
одну, що вдарив грім. А розгнівана хмара виштовхнула нахаб зі своїх
обіймів.
Вільно стало Краплинці. Радісно летіла вона вниз разом з
подру-жками. І не лякала її невідомість. Бо відчувала Краплинка, що там,
на землі, її чекають.
Веселим дощем пролилися краплинки на дерева, будинки, спраг-лу
землю. А наша добра знайома впала в обійми Ромашки і радісно вигукнула :
— Ось так зустріч! Привіт, Ромашечко. Я знову тут!