В одного чоловiка був собака Сiрко - тяжко старий. Хазяїн бачить, що з його нiчого не буде, що вiн до хазяйства нездатний, i прогнав його од себе. Цей Сiрко никає по полю; коли це приходить до його вовк та й питає його: - Чого ти тут ходиш ? Сiрко йому вiдповiда: - Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, я i ходжу тут. Тодi вовк йому каже: - А зроби так, щоб тебе хазяїн iзнов прийняв до себе! Ну, гляди: як вийде твiй хазяїн iз жiнкою жать i вона дитину положить пiд копою, то ти будеш близько ходить коло того поля, я вiзьму дитину, а ти будеш однiмать од мене ту дитину, - тодi буцiмто я тебе iзлякавсь та й пущу дитину. У жнива той чоловiк i жiнка вийшли в поле жать.Жiнка поклала свою маленьку дитину пiд копою, а сама i жне коло чоловiка. Коли це вовк бiжить житом, та за дитину - i несе її полем. Сiрко за тим вовком та й Доганяє його. Сiрко якось догнав того вовка й вiiбрав дитину; принiс до того чоловiка та й оддав йому. Ото увечерi i забрали Сірка з собою,додому.
Батий зі своєю стотисячною ордою рухався на руській землі, залишаючи після себе пожежу і смерть. Русь на ті часи була роз’єднана, що і сприяло її швидкому завоюванню. Т. Вовк вирішує помститися тухольцям за свою образу зрадою. Він умовляє дочку залишити Тухлю і піти до монголів. Мирослава сперечається, але підкоряється волі батька. Пета із задоволенням зустрів старого «помічника і друга». Т. Вовк обіцяє до монголам перейти Карпати коротким шляхом через Тухлю. Пета дарує Мирославі перстень, який дає їй можливість вільно пересуватися у стані ворога. Мирослава дорікає батькові за його зраду, прагне позбавити себе життя заради Максима. Боярин разом із десятитисячним відділом татар на чолі з Бурундою вирушає до Тухлі
Спочатку самого кроля, а потім вирішила йому до знайти рукавичку. Але не встигла і стала знов великою.