1965 рік. Провесінь. Надмор’я Молодий професор-історик Борис Отава познайомився в санаторії біля моря з московською художницею Таєю, привабливою молодою жінкою з оригінальним світобаченням. Рік 992. Великий Сонцестій. Пуща У той день, коли він прийшов у світ, лежали білі сніги, світило низьке сонце, тиша стояла в подніпрянських пущах. Він вибирався з пітьми на світ, і плакав од незвіданості шляху. Потім був дід Родим. Власне, його руки, як широкі теплі лопати, Від них малюк заспокоївся й притих. Мав він блакитні очі, тож назвали — Сивоок. Родим був велетенським чоловіком із сивим волоссям, в одязі зі шкури дикого тура. Він місив глину, клав на круг і виготовляв різні вироби. Найбільше — богів. Потім фарбував і обпалював на вогні. Усе сяяло різнобарвністю. Дід був мовчазний. Сивоок із захопленням слідкував за його роботою, знав усіх богів, хоч цього йому ніхто не говорив — і Перуна, і Белеса, і Сварога. Найбільше ж хлопчик любив Ярила. Тільки пізніше здогадався чому — той був схожий на діда! Приїжджали купці й купляли богів, а Родим складав у хижці срібло, хутра та інше добро. Він нікого не боявся. Але одного разу прийшли люди в чорному зі срібним хрестом, сказали підкоритися одному богові. Почали трощити готових богів на полицях, Родим кинувся захищати — і поліг від меча. Сивоок вибрався через стріху й щодуху побіг у пущу. Після багатоденного блукання по Лісу Сивоок потрапив до медовара Ситника і закохався в його дочку Величку. Але, не витримавши підневільного життя у Ситника, втік у пущу. Там познайомився з Лучуком — вправним стрільцем з лука, хлопцем його років. Вони вирушили разом у мандри. 1941 рік. Осінь. Київ Професор Гордій Отава не встиг евакуюватися з Києва, оскільки до останнього моменту намагався врятувати цінності Софійського собору. Він потрапив до концентраційного табору для військовополонених, де його, як виявляється, наполегливо розоіукував колишній колега-науковець, а тепер штурмбанфюрер Адальберт Шнурре. Полонені не виказують Отаву, але він несподівано побачив за колючим дротом власного сина Бориса і називав себе. Рік 1004. Київ Сивоок і Лучук потрапили до Києва, де хлопців вразила краса християнських храмів. Якось вони опинились на галасливому київському торзі, де побачили багато чого дивного для себе. їхню силу й кмітливість помітив зухвалий та спритний купець Какора і запросив до себе охоронцями.
Головний герой казки дід спочатку робив погані вчинки: зрубав дерево, зруйнував хатку Хухи-Моховинки, кинув сокирою, щоб убити Хуху, та тільки поранив їй ніжку. Але після того як Хухи врятували йому життя, дід змінив свою думку про цих істот і віднині розповідав людям про них тільки гарне. Фантастичні істоти в казці — Хухи лісові, пе-черниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні та Хо, зокрема Хо-Суковик, Лісовик Добро і зло в казці «Хуха-моховинка» Носії добра в казці — Хухи та Хо. Носій зла — дід, який спочатку зруйнував житло Моховинки, а потім зробив її кривою на все життя. Та Василь Королів-Старий розриває коло зла. Коли дідові потрібна була до Хуха-Моховинка забула свої образи і врятувала його та ще й покликала інших лісових істот. У казці «Хуха-Моховинка» Королева-Старого добро несуть фантастичні істоти, а зло — людина. Опис зовнішності Хухи-Моховинки Хуха-моховинка це дуже маленька й легенька лісова істота.Вона м’яка на дотик,вкрита довгою зеленою вовною,має голі мордочку і лапки.Хуха маленька як кошенятко.Вона вірна й товариська,якщо у якоїсь тваринки лихо — завжди до Ще вона дуже працьовита. «Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховинка найчастіше була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж коли вона бігала по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона блакитною, як вода, на піску — жовтою, як пісок, між кущами шипшини — рожевою, на вересі — фіалковою, на снігу ставала білою». «Була вона й сама пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братики». Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки». «Хухи не можуть говорити, доки бувають невидимі. Вони тільки пищать, як мишки, або муркочуть, як котики. Сили вони також не мають, бо легенькі, як пушинка, а м’якенькі, як вата». Чого вчить казка»Хуха-моховинка»? Казка вчить нас любити і берегти природу, тварин, людей. Засуджує тих людей, що незаконно рубають дерева, неуважно ставляться до тварин. Слід пам’ятати слова з Біблії про те, що на зло потрібно відповідати добром. І тоді добро повернеться.