Объяснение:
Автор – Володимир Сосюра
Рік написання – 1944
Збірка – «Щоб сади шуміли»
Жанр: вірш-посилання
Літературний рід — лірика.
Вид лірики — громадянська (патріотична). Тема: зображення поетичного образу України, її краси її величі.
Ідея: возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
Основна думка: любов до України є едністю з невід’ємних частин духовності людини Віршований розмір “Любіть Україну”: амфібрахій. Римування: перехресне. “Любіть Україну”
художні засоби Епітети: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, краса, вічно жива і нова, очі ніжно-карі, багряні стяги, хмари пурпурові, весни світлі і щирі, небо голубе. Порівняння – «як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води…», «як порох і як дим», «як та купина» Метафора «в просторів солодкому чарі» повтор – «любіть Україну», гіперболи – «без неї ніщо ми, як порох і дим», «люби її кожну хвилину», «вічні ми будемо з нею», персоніфікації – Україна «живе у стежках, у дібровах»; «в огні канонад, що на захід женуть чужинців…», «в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь», «гудуть батареї», риторичні звертання «Любіть Україну!», «Юначе», «Дівчино!».
ответ:Звичайний учень вивчає історію в школі, а потім частенько забуває її, пішовши з навчальної лави. У вузах і коледжах історія вивчається, але вже мимохідь… Але ж історія дає людині багато цінних знань про світ і життя. Вона багата прикладами того, як варто надходити, як не варто, і які людські дії до яких наслідків призводять цілі народи.
Історія здатна подарувати людині знання традицій і старовинної культури його народу і народів сусідніх. Від того, як влаштований національний костюм до історично сформованої народної кухні. Історія прикладами військових подвигів або досягнень, наприклад, в мистецтві, дає людині право і бажання пишатися своїм народом, та й взагалі людським видом – в цілому. Варто лише раз побачити мозаїки і розписи старовинних соборів, наприклад, щоб почуття гордості і натхнення прокинулися …
Объяснение:
Потрібно бути тим, ким ми є. Не потрібно дивитися на інших, достатньо бути собою, робити те, що нам притаманно. У творі розкривається проблема втрати внутрішньої свободи, власного Я, ілюзорного сприйняття світу. Треба жити своїми думками, а не ілюзіями, робити що потрібно нам, а не іншим.
Письменник через поведінку коня Шептала доводить, що, хоч у душі вони і відчувають свою винятковість, але “владна Степанова рука” примушує їх не зважати на “п’янкий дух забутої волі, що просочився крізь сотні поколінь”. Ні усвідомлення своєї “чистої, прекрасної білизни”, ні глибокий розум, що дається тільки “білим коням”, ні відважна одчайдушність, ні тріумф об’єднаної з природою душі на свободі – ніщо не в змозі подолати гірку правду життя приниженої особистості.
“А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким”, просунувши “голову між двох жердин загороді” і задрімавши після “нерозумної блуканини”.
Оповідання пропонує кожному з нас віднайти власну позицію та шлях вирішення цієї трагедії заперечення Людини в людині.