Автор не байдужий до своїх героїв, він разом з ними радіє і страждає. Поет представляє героїв роману як своїх добрих знайомих. Онєгіна він називає своїм добрим приятелем, з яким подружився в той час, коли Євген залишив великий світ. Автор розповідає про те, яке враження справив на нього новий знайомий:
«Спершу Онєгіна мова
Мене бентежила, потім я звик
До його уїдливого спору,
І до жартів з життям навпіл,
І до злості похмурих епіграм».
Пушкін згадує, як вони разом прогулювалися по набережній Неви, розповідаючи один одному про дні своєї юності. Онєгін навіть хотів відправитися разом з ліриком в подорож, але доля розлучила їх на довгий термін. Причиною цього стало заслання Пушкіна на південь. «Там колись гуляв і я, але шкідливий північ для мене» - іронічно зазначає Пушкін. Поет добре знайомий і з Тетяною, він присвячений в усі її таємниці, він захоплюється її листом до Онєгіна:
«Лист Тетяни переді мною
Його я свято бережу,
Читаю з тайною тугою
І начитатися не можу».
Тетяна – улюблена героїня поета. Ті почуття, які визивають в її душі картини рідної природи, знаходять відгук і в серці автора. Поет передає її думки і почуття з особливою ніжністю, як би даючи зрозуміти, що сам відчуває ці ж почуття:
«Тетяна (руська душею,
Сама не знаючи, чому)
З її холодною красою
Любила руську зиму».
Проте автор не завжди висловлює свої погляди і почуття через героїв, він вкладає в їх уста думки, часом не просто відмінні, а й протилежні своїм. Наприклад, про Онєгіна Пушкін каже: «Не тільки добрий мій приятель, але і мій безглуздий учень». Він завжди радий відзначити різницю між світоглядом героя і своїми поглядами на життя. Онєгін був байдужий до природи, мистецтва, книг, він не міг глибоко відчувати і любити. Автор же – натура поетична, гостро відчуває життя, йому відкрита істина, недоступна Онєгіну. Пушкін, на відміну від свого героя, захоплюється природою, любить мистецтво, для нього театр – чарівний край. Поет згадує:
«Там, там під захистом лаштунків
Минали дні мої, неслися».
Для Пушкіна все, що пов’язане з його юністю, прекрасне. Поет вважає, що найщасливіші роки свого життя він провів в ліцеї. Пушкін часто згадує про ті чи інші періоди свого життя. Так, поет розповідає про заслання на південь, де він перебував у повній самоті, далеко від друзів і близьких. Його єдиним супутником в подорожі по Кавказу була муза, що давала йому сили, перебуваючи на засланні, відчувати красу краю і повноту життя. Нарешті Пушкін повертається в Петербург , але це вже не той поет-романтик, який без розуму від балів. Погляд Пушкіна на світське суспільство Петербурга змінився.
Зміна поглядів автора на суспільство Петербурга Бєлінський поясняє наступним чином: «Онєгін писаний був в продовження декількох років і тому сам поет ріс разом з ним і кожна нова глава поеми була цікавішою і більш зрілою. Таким чином, весь роман ми сприймаємо через призму поглядів поета, осягаючи глибину його особистості». Як точно зазначив Бєлінський, особлива цінність роману в тому, що тут все життя, вся душа, вся любов поета, всі його почуття, поняття та ідеали.
Автор не байдужий до своїх героїв, він разом з ними радіє і страждає. Поет представляє героїв роману як своїх добрих знайомих. Онєгіна він називає своїм добрим приятелем, з яким подружився в той час, коли Євген залишив великий світ. Автор розповідає про те, яке враження справив на нього новий знайомий:
«Спершу Онєгіна мова
Мене бентежила, потім я звик
До його уїдливого спору,
І до жартів з життям навпіл,
І до злості похмурих епіграм».
Пушкін згадує, як вони разом прогулювалися по набережній Неви, розповідаючи один одному про дні своєї юності. Онєгін навіть хотів відправитися разом з ліриком в подорож, але доля розлучила їх на довгий термін. Причиною цього стало заслання Пушкіна на південь. «Там колись гуляв і я, але шкідливий північ для мене» - іронічно зазначає Пушкін. Поет добре знайомий і з Тетяною, він присвячений в усі її таємниці, він захоплюється її листом до Онєгіна:
«Лист Тетяни переді мною
Його я свято бережу,
Читаю з тайною тугою
І начитатися не можу».
Тетяна – улюблена героїня поета. Ті почуття, які визивають в її душі картини рідної природи, знаходять відгук і в серці автора. Поет передає її думки і почуття з особливою ніжністю, як би даючи зрозуміти, що сам відчуває ці ж почуття:
«Тетяна (руська душею,
Сама не знаючи, чому)
З її холодною красою
Любила руську зиму».
Проте автор не завжди висловлює свої погляди і почуття через героїв, він вкладає в їх уста думки, часом не просто відмінні, а й протилежні своїм. Наприклад, про Онєгіна Пушкін каже: «Не тільки добрий мій приятель, але і мій безглуздий учень». Він завжди радий відзначити різницю між світоглядом героя і своїми поглядами на життя. Онєгін був байдужий до природи, мистецтва, книг, він не міг глибоко відчувати і любити. Автор же – натура поетична, гостро відчуває життя, йому відкрита істина, недоступна Онєгіну. Пушкін, на відміну від свого героя, захоплюється природою, любить мистецтво, для нього театр – чарівний край. Поет згадує:
«Там, там під захистом лаштунків
Минали дні мої, неслися».
Для Пушкіна все, що пов’язане з його юністю, прекрасне. Поет вважає, що найщасливіші роки свого життя він провів в ліцеї. Пушкін часто згадує про ті чи інші періоди свого життя. Так, поет розповідає про заслання на південь, де він перебував у повній самоті, далеко від друзів і близьких. Його єдиним супутником в подорожі по Кавказу була муза, що давала йому сили, перебуваючи на засланні, відчувати красу краю і повноту життя. Нарешті Пушкін повертається в Петербург , але це вже не той поет-романтик, який без розуму від балів. Погляд Пушкіна на світське суспільство Петербурга змінився.
Зміна поглядів автора на суспільство Петербурга Бєлінський поясняє наступним чином: «Онєгін писаний був в продовження декількох років і тому сам поет ріс разом з ним і кожна нова глава поеми була цікавішою і більш зрілою. Таким чином, весь роман ми сприймаємо через призму поглядів поета, осягаючи глибину його особистості». Як точно зазначив Бєлінський, особлива цінність роману в тому, що тут все життя, вся душа, вся любов поета, всі його почуття, поняття та ідеали.
Образ Олеся
Олесь — простий сором’язливий хлопчик, що навчається у сільській школі. Ось як описав його зовнішність автор: «Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ».
Характеристика Олеся
Хлопчика Олеся характеризують такі людські риси:
добрий
людяний
гуманний
лагідний
співчутливий, небайдужий
уважний та пильний до природи, вміє бачити красу навколо себе
сором’язливий
розумний
допитливий (цікавиться усіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи)
смирний
слухняний по відношенню до матері
з повагою та бережливістю ставиться до природи
дбайливий
старанний
відмінно навчається у школі (до випадку з малюванням дятела замість горщика)
рішучий, впертий (вміє відстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти)
щирий
щедрий
незлопам’ятний (з легкістю забув образу на Федька Тойкала, який його вдарив за, нібито, зраду)
вдячний
здатний стати справжнім, вірним другом, але поки що не знайшов собі приятеля серед однолітків, адже вони, так само як і дорослі, вважають його диваком
Аналіз твору «Дивак»
Чому Олеся називають диваком?
Передусім, через його незвичне, безмірне захоплення природою. Хлопчика захоплює краса рідного краю. Він з такою всепоглинаючою любов’ю ставиться до природи, що йому навіть шкода псувати лід, яким покрилася річка. Ось витяг з його діалогу з іншими школярами:
— Ей, Олесю! – кличуть з гурту. – Гайда з нами подушки гнуть!
— Навіщо лід псуєте? – у відповідь Олесь. – Він ще молодий.
Чим зацікавив мене Олесь з оповідання «Дивак»?
Своєю поведінкою Олесь мене не просто зацікавив, а навіть вразив. Хлопчик дуже трепетно і зворушливо ставиться до природи. Можна сказати, він сприймає її як живу істоту. Ось приклади епізодів, що траплялися з Олесем та дозволяють зробити висновок про нього як особистість:
не забрав у дятла шишки
допоміг сосні не впасти, бо нагріб снігу під окоренок
намагався перешкодити хижій щуці з’їсти пліточку та жалкував, що це не вдалося
переймався, що коням буде важко везти багато сіна
прохав діда Прокопа не хльоскати, тобто не бити, батогом коней.
У чому головна думка твору Григора Тютюнника?
Автор поставив за мету через образ маленького хлопчика Олеся показати ставлення до природи з ніжністю та любов’ю. Оповідання навчає підростаюче покоління бути помічати мальовничу красу рідного краю, а головне — охороняти скарби природи.
У творі зображено різне ставлення людини до природи, адже хлопчику Олесеві протиставлений образ його діда Прокопа, який споживацьки ставиться до природи. Це і є відображенням боротьби добра і зла в оповіданні: з одного боку, духовна краса особистості й єдність людини та природи (через образ Олеся), з іншого — користолюбство, черствість і жорстокість (через образ діда Прокопа).
На мою думку, саме такі люди, як Олесь, врятують світ, адже вони мудрі, небайдужі до чужого горя та чутливі до навколишнього світу.
Объяснение: