Question

Твір на тему жіночі образи у повісті марка вовчка інститутка
обсяг 2 сторінки

Answer 1

напишите на русском и я

Answer 2

Творчість Марка Вовчка – унікальне явище української культури. Усі сучасники письменниці, незважаючи на дискусію навколо її авторства, підкреслювали талант цієї неординарної жінки, своєрідність авторської манери. Вона писала про страшну долю українців-кріпаків, передусім жіноцтва. І. Франко так відгукнувся про творчість письменниці: «З простою красою й ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача»

«Народні оповідання» вийшли друком незадовго до скасування кріпацького права, тому їх актуальність і своєчасність не викликали сумнівів ані в сучасників Марка Вовчка, ані в сучасних літературознавців. У них – ніби крик душі всіх знедолених жінок.

Аналіз текстів творів, що ввійшли до «Народних оповідань», дав підстави виокремити такі основні типи жіночих образів:

1) жінки – представниці панства (пані та її донька з оповідання «Сестра», пані «Козачка», пані «Одарка», пані «Викуп», стара пані і панночка з повісті «Інститутка», пані «Ледащиця»);

2) заможні жінки, які ставилися до найманих працівниць зі співчуттям, підтримували їх (бабуся-господиня з оповідання «Сестра», хазяйкаудовиця «Інститутка»);

3) дівчата, доля яких склалася щасливо – найменша група, до якої ми віднесли Марту («Викуп») і Оксану («Отець Андрій»);

4) дівчата, які загинули через егоїзм батьків (Катря «Максим Гримач», Наталія «Данило Гурч»), до цього типу образів зараховуємо й Настю з оповідання «Ледащиця»;

5) жінки щасливі у шлюбі (невістка з оповідання «Сестра», Олеся

(Олександра) з «Козачки»);

6) дівчата й жінки з нещасливою долею, ці образи, своєю чергою, можна поділити за такими ознаками:

– жінки, які скорилися власній долі (головна героїня оповідання «Сестра», Маруся і Катря з твору «Три долі»);

– дівчата, які вийшли заміж за коханих, але які загинули від руки вбивці (Ганна «Свекруха», Ганна «Павло Чорнокрил»);

– дівчата, життя яких занапастив пан (Одарка з однойменного оповідання, Настя «Ледащиця»);

– дівчата, які вийшли заміж проти своєї волі, за нелюба (Марина «Чумак»)

– жінки, які втратили дитину (Горпина з оповідання «Горпина», «Катря» з повісті «Інститутка», Олеся з оповідання «Козачка», Горпина з твору «Ледащиця»);

– жінка-розлучниця (Варка з оповідання «Павло Чорнокрил», шинкарка «Три долі»);

7) жінки, які не мали сімʼї або рано овдовіли (Горпина «Ледащиця», матір з оповідання «Два сини»);

8) старі жінки (Орлиха «Свекруха», бабуся «Данило Гурч», бабуся «Інститутка», удова Пилипиха, Чайченкова мати, матір Марусі «Три долі»,);

9) монашка – сестра Меланія («Три долі») [4].

Насамперед зупинимося на образах представниць панства з оповідань «Сестра», «Козачка», «Одарка», «Викуп», «Ледащиця». Письменниця виписує їх зазвичай без портретів, уривчастими словами-штрихами, якими передусім змальовує їх духовне убозтво. Марко Вовчок навіть не наділяє їх іменами, обмежуючись «пані» та «панночкою». Основними рисами цих персонажів є жадібність, жорстокість, байдужість до чужого болю, розумова обмеженість, дріб’язковість. Особливо чітко це продемонстровано в повісті «Інститутка»: «Ох бабусечко! І морено, й мучено нас – та все дурницю. І те вчи, і друге, й десяте, й пʼяте … товчи, та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять, або як люди живуть поза морями. Та чи в їх добре там, та чи в їх добре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати … до французької мови і до музики добре і я бралась; до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожен уважає, кожен і похвалить, а все інше – тільки морока… Учись та й забудь! І тим, що участь – нуда, і тим, що вчаться, – біда. Багацько часу пропало марно!»

Марко Вовчок уважає першопричиною необмежену владу панів над кріпаками. У несформованих особистостей, таких як панночка з повісті «Інститутка», злих, жадібних, заздрісних і жорстоких, можливість керувати людськими життями призводить до посилення їхніх наймерзенніших, найнижчих якостей. М. Попович зазначає, що «задоволення від влади над людьми є, очевидно, почуттям, успадкованим людиною від її предків в еволюційному ряду, оскільки ієрархічна упорядкованість спільноти за принципом «слабий – сильний» характерна для тваринного світу. Радість влади містить у собі відгомони садистичного задоволення, оскільки влада над іншими означає також і можливість санкції – спричинення іншому страждань»