Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.
Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.
„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?
Відповідальність – це така річ, яка не існує сама по собі, а завжди розглядається у певному контексті. Деякі погляди на відповідальність у нашому суспільстві настільки масштабні, що визначити правильну чи не правильну поведінку людини досить складно. Чим більше відповідальність, тим менше людина спроможна щось змінити і вплинути на те, за що вона відповідає. Іноді саме для того, щоб зменшити свою відповідальність, люди навмисно збільшують масштаб справи таким чином, що потім майже неможливо знайти тих, хто відповідає за ті чи інші події. Людину можна назвати справжнім і повноцінним членом нашого суспільства лише тоді, коли вона здатна відповідати за те, що вона робить. Людина завжди повинна відповідати за свою поведінку, за свої вчинки, міцно тримати в руках свою долю, бути готовою до будь яких випробувань, постійно прагнути до перемог у особистому житті. Якщо у людини немає відповідальності, у народі кажуть, що, по суті, це лише передмова, а не повноцінний член сучасного суспільства. Відповідальність – це обов’язок людини перед кимось або перед чимось. Наприклад, громадський обов’язок, совість і честь, життєва позиція та відношення до оточуючих згідно з суспільних моральних норм і принципів є мірою нашої відповідальності перед суспільством. Крім того, кожна нормальна людина повинна вміти керувати собою, своєю поведінкою та постійно самовиховувати себе. Самовиховання також є проявом Багато поколінь наших предків жило та діяло за девізом «Я відповідальний за все!». Орієнтуючись на це гасло, вони ставали справжніми людьми, здатними на подвиги заради інших людей, заради рідної Батьківщини. Під час Великої Вітчизняної війни наші співвітчизники, втративши ноги, билися з ворогом, навчившись управляти літаками, а після війни – машинами і тракторами, а втративши руки не впадали у відчай і ставали видатними письменниками, художниками і іншими відомими людьми. Вдавалися їм такі подвиги, перш за все, завдяки великій відповідальності перед собою, перед своїми близькими і оточуючими їх людьми. Слід сказати, що виконувати обов’язок перед родиною, друзями, оточуючими нас людьми, перед Батьківщиною, достатньо складно. Для того, щоб уникнути відповідальності і виконання обов’язків знаходиться досить багато причин. Буває, не хочеться рано вставати, бо вчора пізно ліг, не має настрою поважати батьків, не хочеться виконувати домашнє завдання, бо болить голова, не хочеться нічим займатися, бо для цього немає відповідних умов, тощо. Ті, хто дотримуються таких поглядів і живуть за такими правилами, нажаль, не розуміють, що достойні умови для свого життя повинні створювати вони самі і в цьому покладається їхній обов’язок, цим визначається рівень їх відповідальності. І тільки від самої людини залежить, чи зможе вона здійснити свої мрії і досягти своєї мети. Головне у житті – не тільки визначити собі мету, але й якомога більше сприяти її досягненню. Не менш важливо навчитися планувати свої справи і організовувати своє життя так, щоб встигати робити все, що намічено. Але при цьому не слід забувати про інтереси оточуючих людей, бо ще одним обов’язком є обов’язок не відокремлювати себе від інших, не відокремлювати своє життя від життя суспільства, бо інакше життя людини буде беззмістовним. Людина покликана жити так, щоб її життя було не тільки на особисте благо, а й на благо оточуючих, на благо свого рідного народу, своєї Батьківщини. Людина покликана відповідати за свої вчинки не тільки перед собою, а перед тими, кого вона любить і поважає. А для того, щоб відчувати себе Людиною з великої літери, треба приносити якомога більше радості і щастя у життя інших людей і разом з тим відчувати свою відповідальність за усі свої вчинки і свою поведінку.
Зараз напишу тобі перевірену схему рішень: 1 абз) Про автора цього твору, у кінці якесь речення типу: "Та найбільше з його творчості мені сподобався твір ..." 2 абз) Розписуєш сюжет твору, у цю частину треба додавати багато епітетів, порівнянь, можна написати, що ти сам би хотів опинитисяна місці героїв. Словом, рекламуєш твір)) 3 абз) Висновок. Підсумовуємо ідею,думку твору. Перевірено! У мене так по українській літературі за твори лише 12) Головне придумай гарні слова, типу "золотий світ дитинства", "яскрава пригода" тощо. Удачі!
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.
Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.
„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?
Объяснение: