Объяснение:
Тарас Шевченко автопортрет 1857 рік.
на вдув где Тарас Шевченко так і справдіе поголив бороду, встигнувши зафіксувати її на фотографії, де він знятий в шапці і кожусі. Згодом він ще не раз відвідував майстерні кращих петербурзьких фотографів – О. Шпаковського, К. Нагорецького,Г. Деньєра, М.Досса, завдяки чому до наших днів дійшло чимало світлин і створених на їхній основі офортних і живописних автопортретів Т.Шевченка. На всіх без винятку документальних творах останніх років життя поета-художника він зображений без бороди, з густими обвислими вусами, облисілою головою і уважним зосередженим поглядом. Одна з найбільших вдалих світлин, авторм якої був М. Досі, датується січнем 1860 року.
«Наприкінці 1830-х і на початку 1840-х років ми майже не розлучалися. Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста, а я в Академії мистецтв, де мав майстерню […] Ця майстерня являла собою одну кімнату з антресолями. На цих антресолях мій бідолашний Тарас перебував під час тяжкої своєї хвороби […] Саме тоді він намалював олійними фарбами автопортрет (рисунок з нього виконаний К.О. Брожем на дереві й гравірований академіком Л.А. Сєряковим)» [Русская старина. – 1880. – Кн. 3. – С. 589 – 590; Пономарьов Ф.П. Тарас Григорович Шевченко // Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 67].
Згадана гравюра вміщена у тій же книжці «Русской старины», де публікувалися цитовані спогади Пономарьова. Зображення супроводжувалося підписом: «Тарас Шевченко в 1840 р.». Гравюру Л.А. Сєрякова було вміщено також у виданому на вшанування його пам’яті альбомі [Серяков А.А. Русские деятели в портретах. – СПб., 1886]. У поясненні видавця альбому та редактора «Русской старины» М.І. Семевського зазначено: «Доданий портрет Т.Г. Шевченка є точним знімком з оригіналу, поясного живописного портрета, намальованого самим Шевченком у 1840 році, що є власністю редакції “Русской старины”» [Там само. – С. 175].