Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. Розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда Андрія і козаків. Почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію.
Зі свого власного, нехай поки що незначного життєвого досвіду я зрозумів, що всі люди справді дуже різні. І це не банальна фраза, а правда життя. Кожна людина прагне різного, має свої заповітні мрії, таємні сподівання та бажання. І не так вже легко розібратися в них комусь сторонньому, майже неможливо збагнути людську душу. Часом — навіть свою. Ще складніше з людьми творчими, бо люди з мистецьким талантом, з природним обдаруванням ніби стоять осторонь від загалу, вони не схожі на інших. Свої думки вони висловлюють у своїх творах.
Тарас Шевченко — геніальний поет, який підніс українську літературу на новий рівень, його творчість неможливо переоцінити. Нам ніколи не збагнути всієї духовної величі цієї геніальної людини, тільки з його творів ми можемо дізнатися про його внутрішній світ, сподівання та прагнення.
Однією з вершинних поезій Т. Шевченка є його "Заповіт" — прекрасний емоційний твір, в якому поет виклав свій заповіт нащадкам, тобто і нам з вами. Про що ж він мріяв? Я ще дужче захоплююсь силою духу та красою душі Тараса Шевченка, коли розумію, що більше за власну долю йому боліла доля Батьківщини, така позиція варта того, щоб назвати його національним поетом-проро-ком. Як ми бачимо із "Заповіту", понад усе Шевченко хотів бачити свою країну вільною та незалежною, хотів добробуту і щастя своїм нащадкам, прагнув бачити Україну рівною серед інших світових держав.
І нам, нащадкам Великого Кобзаря, яким, власне, і було адресовано "Заповіт", варто замислитися, чи виконали ми волю поета? Мені дуже прикро, що сам Шевченко не побачив свою Батьківщину незалежною (ми знаємо також, що він не дожив до скасування кріпацтва, адже побачити простий народ вільним також було його мрією). Незалежність України, після стількох років і навіть сторіч боротьби та помилок, нарешті здобута. І це — найважливіша, як на мене, подія за всю історію існування нашої держави. Але ж поет прагнув не тільки декларації незалежності, але й духу свободи в нашій країні, справедливості та щастя. Незважаючи на фактичну незалежність нашої держави, на жаль, нас і досі переслідує безпідставний, а тому ще більш прикрий, комплекс якоїсь національної меншовартості. Тобто люди, що географічно живуть в Україні, українці за походженням, не вважають себе такими. Як на мене, це якийсь історичний парадокс. Уявімо на хвилинку, що вся інформація про людину зберігається в певній анкеті. Коли б десь у "небесній канцелярії" складали питання до такої анкети, туди, безумовно, ввели б графу "національність". Бо національна приналежність людини — не формальність, а риса, яка зумовлює її мислення, вдачу, життєві принципи. Ця графа, так би мовити, є "обов'язковою для заповнення", але більшість людей не просто вважають себе приналежними до іншого народу (питання національних меншин — окреме питання, але цілком нормально, що в нашій країні мешкають інші народи, підтримуючи свою власну культуру, зрозуміло, що вони не вважають себе українцями, бо ними не є), велика частина українців живе без певної національної приналежності, вони ніби поза часом і простором, поза історичним і національним контекстом. Мені здається, це чи не найприкріше у наш час... Ось чому, напевно, ми ще не виконали заповіту Тараса Шевченка.Але я з надією гаю за тим, як останніми роками ситуація поступово виправляється: дедалі частіше ми чуємо українську на вулицях східних міст, розвивається наше мистецтво і спорт, вони безперечно здобувають визнання і в світі.
Наразі кожен свідомий українець розуміє, що є багато проблем, які тільки належить вирішувати, ми маємо пришвидшити розвиток нашої країни і спрямувати його в необхідному напрямку. А у виборі напряму руху, напряму розвитку нам, безумовно, допомагають твори рідної літератури, а серед них і полум'яний та емоційний, сповнений болю та віри у майбутнє "Заповіт" генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка.
ответ:
объяснение:
в дитинстві ми часто рівнялися на когось, хотіли бути схожим на всемогутнього персонажа з улюбленої казки, на чарівну принцесу чи супергероя з американського фі історії про людей з надможливостями дітям повірити в себе, свою мрію та виховують цілеспрямованість і наполеглевість. більшість батьків підкреслюють, що завдяки казкам про супергероїїв дитині легше пояснити де зло, а де добро.
сьогодні для сучасних дітей вибір супегероїв величезний – від американських силачів бетмена та супермена до нахабних лего-нінзяго. а чи є в українській культурі cхожі прототипи?
котигорошко – герой дитячих казок
це, мабуть, перший герой, який спадає на думку, коли говориш про супергероїв в українській культурі. і досі багато фольклористів не можуть визначитись — чи це давня легенда часів київської русі, що існувала насправді, чи вигадана народом казка про доблесного богатиря. звичайно, котигорошку зі своєю булавою трохи важко конкурувати із сучасними американськими "суперменами". однак вітчизняний герой не менш цікавий.
за сюжетом казки, котигорошко народився з горошинки та подався у небезпечну подорож на пошуки своїх братів та сестри, яких викрав змій. на своєму шляху він бореться з різними труднощами, зустрічає багато міфічних істот, його зраджують деякі "друзі", але в кінці він знаходить своє кохання та стає царем.
до речі, вислів "за царя гороха" пов'язаний з цим казковим сюжетом: мовляв, був собі богатир, котрий став царем і правив справедливо, та було це так давно, що ніхто вже й не згадає.
"котигорошко" - праобраз українського героя, переможця над злом. його риси характеру актуальні й сьогодні: стійкість, кмітливість, вірність, сімейні цінності та найголовніше - неземна сила. також котигорошко вчить нас пробачати, попри всі незгоди. казка цікава й тим, що вона спонукає до пошуку додаткової інформації, аналогій в історії і виховує в дітей любов до вивчення історії та народної міфології.
гупало василь
над ідеєю створення сучасного національного героя свого часу задумався відомий музикант олександр "фоззі" сидоренко, учасник гурту тнмк.
"так склалася наша історія, що загальнонаціонального геройського епосу в українців немає, він складається з різних шматочків. тому якийсь датчик вирішив, що непогано було б написати пісню про супергероя, який об'єднав би в собі всі очікування", – розповів фоззі в одному з інтерв'ю.
надихнувшись участю в телевізійному проекті "казка з татом", олександр вирішив написати пісню-казку. потім з'явилися сторінки героя в соцмережах, які досить швидко стали популярними. далі – анімаційний кліп, вийшла лінія одягу і серія книг.
"п'ять з половиною пригод василя гупала" позиціонується як перша дитяча книга про українського супергероя, яка в 2016 році навіть увійшла до переліку обов'язкової літератури для учнів п'ятих класів українських шкіл.
гупало василь – простий мовчазний чоловік, який любить малювати, грає на кобзі та їздить на байку. але він має надзвичайну силу, яку йому доводиться інколи використовувати для боротьби зі злом. тоді пензель василя перетворюється в могутню булаву, а сам він збільшується в розмірах.
"герой – це людина, яка не пропускає повз вуха поклик совісті чи голос справедливості. навіть попри страх чи бажання пересидіти лихо в "хаті з краю". тому герой може жити у кожному з нас", – каже художник.
автори хотіли показати, що героєм може стати кожен, варто лише вірити в свої сили і в те, що "добро завжди закохає зло".