ответ:Коли в Радi у Вврховнiй
Руськомовний виступа,
Ви прислухайтесь, шановні,
Що він меле й телiпа.
– Без единого Союза
Далеко мы не уйдем.
Жить не сможем без России,
Неизбежно пропадем…
– Виступайте на державній! –
Із гальорки хтось гука.
– Перестаньте придираться! –
Чути з іншого кутка.
А йому ж державна мова
Непотрібна, зайва рiч.
Йому рiдна та, якою
Разговарівал Іллiч.
Проти вищого начальства
Вiн нiколи не ішов.
Що начальство iзрекало,
Те і вiн услід молов.
Не морочилась ніколи,
Твердолоба голова,
Українські чи російськi
Ті начальницькі слова.
Буде три державні мови
Чи чотири, чи одна, –
Ні тiєi, нi цiєї
Вiн не знатиме й не зна.
І його не мучить совість,
І – сумління не гризе…
Тож послухайте терпляче,
Ще чого він наверзе.
– Мы от наших оппонентов
Разных слушаем речей,
А живут они поддержкой
Иностранных богачей.
Потому они им служат,
Что живут за ихний счет!
Зачекаймо ще хвилинку,
Доки вiн затулить рот.
Зачекаймо й запитаймо:
– А тепер повiдай нам,
За який і чий рахунок
Ти живеш на світi сам?
Ти продуктiв добру купу
Умегелюєш щодня.
Що ж у тебе – є корова,
Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав
І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу
Ти картопельку їси?
У народу від нестатків
Уривається терпець,
А у тебе на загривку
Ледь зійшовся комірець.
Ти Росію сильно любиш?
Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає,
Не пускає до своїх?
Залиши нам Україну,
Не тягни до росiян,
Можеш пупа надірвати,
Це ж тобi не чемодан
Объяснение:
так бири читай
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Відповідь:
БУ-БА-БУ
Пояснення: