Ліричний герой ранньої поезії М. Рильського
I. Рання лірика Рильського — це поетичне відтворення дум, мрій, сподівань молодого поета. (Максима Рильського, як і багатьох його талановитих сучасників, захоплювали ідеї декадентської літератури. Природа, кохання, мистецтво — основні теми його перших творів. Він показує ліричного героя меланхолійним естетом, до якого чарівні пісні із блакитних небес прилетіли. Та разом із тим у творах відчувається оптимізм і закоханість ліричного героя у природу, віра в кохання і замилування дівочою красою:
В шатах зелених
Вийшла дівчина,
В косах студені
Роси-перлини.)
II. "Краса і думка — дві сестри-близнята" (М. Рильський).
1. Гуманізм ранньої лірики поета. (Багатьма своїми творами молодий Рильський ніби полемізує з нігілістами. Його ліричний герой вірить у людину, у її творчий потенціал. Він отримує задоволення від праці, втішається життям "з людьми і для людей".)
2. "Не жрець, не вождь, а робітник — поета справжнього імення" (М. Рильський). (Максим Рильський ще замолоду ставив перед собою на перший погляд недосяжні цілі, але постійна праця давала свої плоди. У кожному творі він розкривав свій багатий внутрішній світ через ліричного героя — Прометея, Титана, який несе світло людям і тримає світ на своїх могутніх плечах.)
3. "Є ланцюги, що їх не можна рвать, немов у тілі вен або артерій" (М. Рильський). (Його ліричний герой — реальний. Він Живе теперішнім, переживає радість першого кохання і біль розлуки, мріє про прекрасне майбутнє, але не пориває і з минулим. Перед його внутрішнім зором проходять романтичні видива далеких країн, постають "ясноокий образ Беатріче" чи "Одіссей, натомлений блуканням". До прекрасної Беатріче долучалися образи Ізольди Білорукої і Дездемони, які хвилюють і захоплюють ліричного героя, впливають на його світосприйняття.)
III. "Поете! Будь собі суддею..." (М. Рильський). (Образ ліричного героя у багатьох ранніх творах Рильського — це сам поет. Він пильно придивляється до життя і виступає сам собі безкомпромісним суддею, який добре бачить і позитивне, і негативне у своїх думках і вчинках. Цей суддя добре знає, що настане час, "устануть свідки темноокі зо дна поблідлої душі", і доведеться відповідати за все. А тому, щоб не грішити навіть согрішивши, треба йти у світ широкий, "не знаючи про спокій", творити добро.)
Казка - це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події. Орієнтація на вимисел є однією з найважливіших жанрових ознак казки. Сюжет казкового твору завжди утверджує перемогу добра над злом. Нерідко казка завершується традиційною формулою: «Ось вам казка, а мені бубликів в’язка», «І стали вони жить-поживать, добра наживать» та ін. Казкових персонажів прийнято поділяти на злотворців, добротворців та знедолених.
Вважається, що казка генетично пов’язана з давньою міфологією. її становлення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втрачали зв’язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася вигадка, втрачалася етнографічна конкретність, відбувалася заміна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на, життя окремої людини.
За змістом і художніми особливостями казки поділяються на кілька різновидів. Це казки про тварин, чарівні та побутові казки.
Звичайно, казка, як ми звикли, це щось фантастичне, але якщо розмірковувати, то можна віднести казку до реальності. Адже ми живемо у казковій країні, де відбувається іноді дещо незвичне, фантастичне. Якщо кожна людина згадає свої моменти у житті, які їх здивували, то люди замисляться: а чи правда казка-реальність? Тобто все що відбувається з нами - це вже казка, у яку ми потрапили!