образ михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька себастіяна тощо. михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем’яна, любимої ним бабусі, михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, михайлик — талановитий хлопець. ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. спочатку михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. а потім і сам заходів написати п’єсу. гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, у михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. стельмахів михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. подорослівши, михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
леся українка. це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу, українцям, бо леся українка у недовгім житті стала народною поетесою. вона була мислителькою та борцем шевченківського гарту. все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця — спасіння. і поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком в житті. читати її вірші без хвилювання не можна.
герой поезії лесі українки — її ровесник, ровесник тих борців, що підняли над світом прапор свободи. ці люди були по духу близькі і рідні поетесі. ще змалку герой поезій лесі українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. за тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а може, збудить вогонь у чиємусь серці. герой поетеси, як і вона сама, — людина великих громадських почуттів, високого обов'язку перед людьми, народом.
такою була і поетеса — людина мужня, сильної волі. все життя леся стійко боролася із власною недугою. це було життя людини — яка кожну хвилину весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового українського народу.
ліричний герой вірша "дим" серцем вболіває за поневолені народи. для лесі доля гноблених трудящих однакова в усьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, як і робітники українські.
її герої "сіють квітки на морозі", виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою країну, відстоюють її щасливе майбутнє.
мене вражають мужні герої вірша "досвітні огні", що проклали дорогу в наше сучасне, сильна духом сама поетеса, що перетворила своє слово на "тверду крицю".
стійко переносить свою недугу і залишається в лавах борців ліричний герой вірша "хто вам сказав, що я "
хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
ступаючи на шлях боротьби з царизмом, вона розуміла, що цей шлях довгий і важкий. ми чуємо, як виточується, гартується зброя в її вірші "слово, чому ти не твердая "
вигострю, виточу зброю іскристу,
скільки достане снаги мені й
життя для лесі українки та героїв її поезії — це безупинне змагання, боротьба, дружба і кохання.
у поезії "без надії сподіваюсь! " мужня і сильна духом дівчина прагне прожити свій вік у боротьбі й творчому горінні. життя героїні — невіддільне від життя рідної країни, поневолених людей. дівчина бореться з усім, що перешкоджає людині бути вільною. увесь вірш пройнятий внутрішньою боротьбою з сумовитими настроями, що облягають дівчину. вона думає не тільки про власну біду, а й про горе рідного народу. почуття громадського обов'язку перемагає особисте горе. у боротьбі людина бачить вищу мету свого життя. вона бажає жити, радіти, творити, боротися в ім'я кращого майбутнього:
так, я буду крізь сльози сміятись,
серед лиха співати пісні,
без надії таки сподіватись,
буду
велике щастя, що люди й досі можуть тамувати спрагу душі зі щедрих джерел лесиної поезії. леся українка не могла подолати все зло на землі, хоч як прагнула того. але вона дарувала людям віру в те, що зло приречене, що на світі запанує соціальна справедливість. і мрії поетеси здійснились. наша держава стала вільною і самостійною. для того, щоб вона міцніла, процвітала, ми, молоде покоління, повинні бути мужніми, сильними духом борцями, схожими на героїв моєї улюбленої поетеси.
У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.