Відповідь:
Про творчий шлях трішки малувато, але може і цей підійде. У доданому файлі відповідь і сам кросворд
1. Ім’я матері Т.Г. Шевченка
2. Назва першої поетичної книги поета
3. Прізвище художника, для якого Т.Г.Шевченко був улюбле-ним учнем
4. Назва півострова, на якому поет відбував заслання після другого арешту
5. Назва фортеці, у якій поет відбував заслання
6. Прізвище художника, який першим звернув увагу на талановитого хлопця у Літньому саду
7. Прізвище поміщика, у якого викупили Т.Г.Шевченка з кріпацтва
8. Особиста резолюція Миколи І до вироку забороняла Т.Г.Шевченку « писати і ….»
9. Життєве кредо поета - «Караюсь, …., але не каюсь…»
10. Місто, у якому було розміщено військовий корпус, куди Т.Г.Шевченка зіслали рядовим солдатом
11. Назва села, у якому народився поет
12. Чий портрет було розіграно в лотерею, щоб зібрати гроші для викупу поета
13. Один з найвідоміших творів поета – його послання для майбутніх поколінь
Пояснення:
леся українка. це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу, українцям, бо леся українка у недовгім житті стала народною поетесою. вона була мислителькою та борцем шевченківського гарту. все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця — спасіння. і поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком в житті. читати її вірші без хвилювання не можна.
герой поезії лесі українки — її ровесник, ровесник тих борців, що підняли над світом прапор свободи. ці люди були по духу близькі і рідні поетесі. ще змалку герой поезій лесі українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. за тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а може, збудить вогонь у чиємусь серці. герой поетеси, як і вона сама, — людина великих громадських почуттів, високого обов'язку перед людьми, народом.
такою була і поетеса — людина мужня, сильної волі. все життя леся стійко боролася із власною недугою. це було життя людини — яка кожну хвилину весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового українського народу.
ліричний герой вірша "дим" серцем вболіває за поневолені народи. для лесі доля гноблених трудящих однакова в усьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, як і робітники українські.
її герої "сіють квітки на морозі", виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою країну, відстоюють її щасливе майбутнє.
мене вражають мужні герої вірша "досвітні огні", що проклали дорогу в наше сучасне, сильна духом сама поетеса, що перетворила своє слово на "тверду крицю".
стійко переносить свою недугу і залишається в лавах борців ліричний герой вірша "хто вам сказав, що я "
хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
ступаючи на шлях боротьби з царизмом, вона розуміла, що цей шлях довгий і важкий. ми чуємо, як виточується, гартується зброя в її вірші "слово, чому ти не твердая "
вигострю, виточу зброю іскристу,
скільки достане снаги мені й
життя для лесі українки та героїв її поезії — це безупинне змагання, боротьба, дружба і кохання.
у поезії "без надії сподіваюсь! " мужня і сильна духом дівчина прагне прожити свій вік у боротьбі й творчому горінні. життя героїні — невіддільне від життя рідної країни, поневолених людей. дівчина бореться з усім, що перешкоджає людині бути вільною. увесь вірш пройнятий внутрішньою боротьбою з сумовитими настроями, що облягають дівчину. вона думає не тільки про власну біду, а й про горе рідного народу. почуття громадського обов'язку перемагає особисте горе. у боротьбі людина бачить вищу мету свого життя. вона бажає жити, радіти, творити, боротися в ім'я кращого майбутнього:
так, я буду крізь сльози сміятись,
серед лиха співати пісні,
без надії таки сподіватись,
буду
велике щастя, що люди й досі можуть тамувати спрагу душі зі щедрих джерел лесиної поезії. леся українка не могла подолати все зло на землі, хоч як прагнула того. але вона дарувала людям віру в те, що зло приречене, що на світі запанує соціальна справедливість. і мрії поетеси здійснились. наша держава стала вільною і самостійною. для того, щоб вона міцніла, процвітала, ми, молоде покоління, повинні бути мужніми, сильними духом борцями, схожими на героїв моєї улюбленої поетеси.
Объяснение:
...У житті добро й зло не так чітко розмежовуються, буває й "добро" нелюдське, буває, й зло вбирається в приємні шати...
В. Дончик
Яку красу дарує нам природа! Кожний бачить в ній щось особливе, чарівне. З щедрістю людина приймає дари матінки-природи: квіти, ягоди, свіже повітря, лікарські рослини, спів пташок. А чи завжди люди вдячні їй? В оповіданні Є. Гуцала "Сім'я дикої качки" описане ставлення дітей до представників пташиного світу — сім'ї дикої качки, відтворені стосунки дітей зі світом природи.
Юрко, який приїхав із міста в гості до бабусі, був задоволений, бо вранці без батьків вирушив на рибалку. Риба не ловилася, а тут ще до нього прийшла Тося, з якою він то мирився, то сварився. Раптом діти побачили дику качку з каченятами. Юрко кинувся збирати малих, незважаючи на крики качки. Тося просила Юрка випустити каченят — вони ж без води, без матері не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приручить. Хлопець приніс каченят додому, намагаючись їх приручити. Малі нічого не їли, здавалося, ось-ось вони загинуть. Поки Юрка не було вдома, Тося швиденько зібрала каченят і понесла до води, сподіваючись на те, що вона їм до віддасть качці-матері. Дівчина намагалася привчити каченят плавати. Сільські хлопці, які прибігли до річки, допомагали їй. Але, на жаль, не дуже це у них виходило.
Юрко, від'їжджаючи до міста, навіть не хотів проститися з Тосею. Хлопець не був впевнений, що вона до нього підійде. Юрко відчув пекучий сором... Адже заради користі, заради розваги він забрав диких каченят, жорстоко скривдивши качку. Він не дуже переймався станом пташенят, не доклав зусиль, щоб їх урятувати, розумів, що втратив повагу й довіру Тосі та сільських хлопчиків. Юрко усвідомив, що вчинив негідно, але, на жаль, було вже пізно. Але мені здається, це каяття дає надію на те, що хлопчик змінить своє ставлення до природи, до всього живого й беззахисного.