Ігор Павлюк – український поет за природою мислення, фонопису, лексичного депозитарію, образного звучання, ментальної спрямованості, це достеменно національний митець за сутністю й поставою слова, за характером проблематики й лейтмотивів, за органікою ритмостилю й мелодійних малюнків, це український художник за порухами думки, ліризмом манери, епічністю погляду, культурою версифікації, духом світовідчуття. Ігор Павлюк – це митець, який, базуючись на традиції, виходячи з традиції, керуючись національними поетичними традиціями, зумів осучаснити їх постмодерними вкрапленнями, “родзинками”, образно-стильовою шліфовкою настільки, що від цього його українська інтенціональність постала ще багатограннішою, ще симфонічнішою” – так висловився про Ігоря Павлюка Ярослав Голобородько. І ці слова вповні характеризують багатогранну творчість поета.
Умовно можна визначити три тематичні групи творчості Ігоря Павлюка, які досить часто перетинаються між собою: філософська, громадянська та інтимна лірика. Між ними немає чіткої межі, адже роздуми про батьківщину часто зачіпають одвічні філософські питання, а про свою рідну землю він часто говорить як про кохану жінку.
Якщо ж говорити про громадянську лірику І. Павлюка, то основну частину в ній займає патріотична поезія, в якій автор реально відображає події сучасності, висвітлює усі глобальні українські проблеми. Почуття І. Павлюка до своєї батьківщини непересічні, він “не торгує своєю любов’ю до материзни, не дрібнить її з мітингу на мітинг. У Павлюка не знайдемо щохвилинних, надривних присягань Україні” [3], він любить її тихо та сильно. Україна для Ігоря Павлюка – це, насамперед, батьківщина, а тільки потім держава, він розмежовує ці поняття, адже глибоко закоханий у свою країну, але глибоко розчарований у своїй державі
Объяснение:
Відповідь:
Зазначене речення є цитатою з твору І.Нечуй-Левицького "Кайдашева сім"я". За жанром «Кайдашева сім’я» - це соціально-побутова сатирично-гумористична повість. Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони - учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору. А в наведеній цитаті як яскравий комічний засіб використав змішування стилів - високим епічним стилем описує сцену побутової бійки. Згадаймо піднесений стиль козацьких пісень, балад - "То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила. То татар велика сила Козаченьків обступила". Війна в родині і те, як описує її автор викликає сміх, але крізь цей сміх пробиваються сльози…
Пояснення: