Объяснение:
Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.
Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині.
А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:
Думи мої, думи мої
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове слово під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.
Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа
Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але
найважливішим, що спробував відтворити
письменник, на мою думку, є неоднозначність
постаті української дівчини, що стала
турецькою султанкою. Що привело її до
влади? Розум? Так. Кохання? Так.
Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з
точки зору сьогодення, хоча б якимось чином
засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще
одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах
середньовічного мусульманського світу чинити
по-іншому? Можливо, вона просто намагалася
вижити, захистити своїх дітей?
У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує
на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є
яскравою ілюстрацією, як в умовах
невідомого чужого світу людина не тільки не
втратила оптимізму, але й досягла певних
висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!»
Можливо, але згадаймо, скільки зусиль
доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту,
як виявила кмітливість у найскладніших
розмовах (хоча б із монахом-відступником чи
з мусульманськими мудрецями), скільки
сміливості показала перед підданими
падишаха, йдучи до його палат, скільки
патріотизму виявила, відстоюючи своє право
на віру тощо.
Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї
найкращого. А історія Роксоляни учить нас
бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що
не завжди мета виправдовує засоби.