1)Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною.
Воно мені заважає. Що там?
Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип під їх вагою. Ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. Я не хочу про
вас думати. Я краще ляжу. Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. Може, і я
обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в «ніщо».
2)Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю.
Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного,
як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина
бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск.
3)Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика
квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав.
4)От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх... І
не подібно.
Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на
його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею
поля?
Разберись сама, где какие образы)
Крига на одрі
В цьому році зима
Не вігадала білої свити.
Часом вже й приміряла,
Та хтось її заразу крав.
Пощукала, поплакала...
Що ж робити?-
Будувала в старій
Із торішніх зів'ялих трав.
Як коли лютувала,
Стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем,
Несла сум'яття вітрів.
Все збиралась на силі.
Та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева
І на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась
У відкриті двері протоки.
Лід кришився, б'ючись
Об каміння берегове...
І нарешті по Одрі –
Темній, широкій –
На останній крижині
Самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась?
Чи, бува, не до самого моря?
Чайки держаться гурту,
А ти відпливаєш одна.
А крижина тонка,
А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її
розмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй
Та удержать тебе несила?
Затріщить і відломиться...
Піде вода кругами...
- Дивна людино!
Я ж маю крила.
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!