«Педагог… Учитель…» – часто вимовляючи ці слова, ми не замислюємося, яку роль в нашому важкому житті вони грають.
Професія вчителя пов’язує воєдино здатність до спілкування, розуміння і знання людини.
З ранніх років людина вчиться пізнавати навколишній світ. І щоб зрозуміти, усвідомити і жити в ньому правильно, людині потрібні розумні вчителі, вчителі, що розуміють її, цілком віддають своє вміння, старання і турботу.
Вони повинні направляти маленьку людину на правильний шлях, повинні до й не заблукати на дорогах життя, повинні виховати його. Саме такими людьми і є педагоги. Вони вчать дитину не тільки загальнодоступним речам, а й вчать розуміти самого себе, свою душу.
Кожна людина – це маленька частинка великого суспільства, в якому ми живемо. І для того, щоб вміти жити в цьому суспільстві, людина повинна бути досить освіченою.
Природно, педагог вчить не тільки знанням, переданим в народі з покоління в покоління, а й розумінню потреби даного предмета. Адже якщо вчитель не доведе, наскільки потрібен людині той чи інший предмет, дитина не буде мати бажання його вивчати.
Отже, роль вчителя в освіті та вихованні людини, безсумнівно, величезна. Тут можна привести в приклад слова В. Г. Бєлінського: «Щасливі ті молоді люди, які мають змогу під керівництвом досвідчених вчених, доброчесних і освічених наставників удосконалити себе і підготувати себе до небезпечного, хоча і вельми тривалого шляху по трудовій дорозі життя».
Уміння довести потреба предмета настільки ж велика , як і розуміння вчителем кожного учня. З цих маленьких тез складається складна і різнобічна особистість вчителя. Він повинен поважати кожної маленької людини , розуміти , що дитина – це цілісна особистість , яка має такі ж права , як і дорослий член суспільства.
Одна з давніх мудростей говорить: « Дитина – це посудина , даний нам , дорослим , на зберігання ». Отже, кожен педагог повинен розуміти , який тягар відповідальності він несе за кожну « маленьку частинку великого суспільства ». Учитель , як і лікар , – це покликання , талант , даний згори.
Виховуючи особистість , вчитель повинен , думаю , згадувати один постулат: «Не нашкодь! » Формування вільної , розумної , справедливою , працьовитої особистості – складний процес. Але люди , по- справжньому люблять дітей і щиро захоплені своєю діяльністю , досягають поставленої мети і залишаються в серцях учнів на все життя.
Напевно, в життi кожноï людини рано чи пiзно настає такий момент, коли вона вiдкидає всi своï щоденнi турботи й проблеми, вiдсторонюється вiд буденноï суєти i замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у свiт. I, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може вiдповiсти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мрiє про матерiальнi блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим i живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чiтко й без на гань визначити сенс свого життя. Питання сенсу життя — це одвiчне питання, яким людина переймається з давнiх-давен. Фiлософи, митцi, представники найрiзноманiтнiших наук в усi часи вирiшували його по-рiзному. Однi вважали, що життя -i i,е постiйна боротьба за власне iснування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: Життя, мабуть, цо завжди Колiзей…). Скiльки iснує людство, стiльки iснує й питання про сенс його iснування. Воно завжди вiдкрите, бо кожен по-своєму, iндивiдуально намагається на нього вiдповiсти. Менi ж найбiльше iмпонують слова О. Гончара, який стверджував, що саме в людяностi людини, в ïï мужностi, здатностi любити, в силi творчiй, у моральнiй чистотi полягає найвища духовнiсть, що становить iстинний сенс життя людей на планетi. Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зумiє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, вiдновити… Тому менi здається, що сенс життя полягає в умiннi жити та почувати себе щасливим.