Відповідь:
1-Д, 2-Г, 3-Д, 4-В, 5-Г, 6-Г, 7-Б, 8-Б, 9-В, 10-В, 11-В, 12-Г
Пояснення:
цитати:
1. А ось так: якоїсь доброї години гляне сонце iз свого вiконечка вниз, побачить, що там i земля, i люди, i худiбка, i птиця помарнiли i скучили за весною, та й спитає мiсяця-брата, чи не пора землю вiдiмкнути?
2. "Гуси-лебеді летять" - це автобіографічна повість.
3. Жiнка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась, шукаючи дворища, яке б не ощирилось на неї собарнею, а дитя недовiрливо, спiдлоба дивилось на мене I тут я згадав про своє насiння. Вийняв жменю i подав малому. Вiн обома ручатами схопив зернята, а потiм поглянув на матiр..
4. З щедрiвок, якi взимку виспiвувались пiд вiкнами добрих людей, я знав, що за плугом навiть сам бог ходив, а богоматiр носила їсти орачам.
5. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла
6. — Тодi продай, Панасе, корову. — Корову!? Ти що?.. — У хижцi одразу стало тихо, бо хто не знає, що таке корова у бiднiй селянськiй сiм'ї? Навiть мати примовкла... Згодом батько змирився, що йому й далi доведеться вбожiти — продав корiвчину, а я пiшов учитися...
7. — Знаєш, чому сойка нiяк не може долетiти до вирiю? — Чому? — Бо в неї в головi нема однiєї клепки: пролетить день, а потiм неодмiнно хоче взнати, скiльки ж вона вiдмахала верст, — i летить назад.
8. Не знаю чого, але в селi подейкували, що дядько Микола десь був знайшов перо жар-птицi.
9. Коли ж, прокинувшись одного ранку, я побачив за вiкнами снiг, усе в менi похололо: як же я тепер пiду до школи? — Як же йому, горопасi, без чобiт? — болiсно скривилася мати.
10. А ми з Любою, узявшись за руки, йдемо до школи, iдемо по тих свiжих колiях, що залишились на бе-резневiй дорозi
11. — От i принесли нам лебедi на крилах життя, — говорить до неба i землi мiй дiд Дем'ян.
12. Вмiла качка якось i в людях розбиратись.
Уже в драмі “Сто тисяч” він розкриває характер глитая глибше, досконаліше. Головний персонаж Герасим Калитка – український “чумазий”. Єдина святиня для нього – це гроші. Він черства людина до всіх, але коли згадує про гроші і землю, то його черствість
де й дівається: “Як радісно тебе загрібати до купи, в одні руки…”
Калитка сам не доспить і родичам, наймитам не дає часу на відпочинок, бо вважає, що праця – то гроші, багатство: “Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають”.
На думку Калитки, далеко не заїдеш на одній ощадливості, тому він шукає інших шляхів збагачення. Він обдурить кого завгодно. Це й погубило його, адже той, хто обдурить іншого, обов’язково сам пошиється в дурні.
Калитка ж спробував обдурити шахрая досвідченого, та той йому, замість грошей, підсунув мішок з чистим папером.
Герой п’єси, доведений
до відчаю, вирішує покінчити зі своїм життям. Але коли вийняли з петлі, він говорить: “Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!”
Герасим засліплений жадобою, тому й сам винен у тому, що з ним сталося. Життя для нього нічого не варте. Це потворне явище у будь-який час і в будь-якому суспільстві.