«Корить себя решительно вам нечем.
Скорей была заслуга ваша в том,
Что вы воспользовались целиком
Уменьем, к вам от старших перешедшим».
Дві душі Фауста:«Так две души живут во мне,
И обе не в ладах друг с другом.
Одна, как страсть любви, пылка
И жадно льнет к земле всецело,
Другая вся за облака
Так и рванулась бы из тела».
Байдужий до влади:«Мне б царских мантий и держав
Милей был этот плащ походный».
Невіра в Слово:«Ведь я так высоко не ставлю слова,
Чтоб думать, что оно всему оснвоа».
В певній ситуації:«В любом наряде буду я по праву
Тоску существованья сознавать.
Я слишком стар, чтоб знать одни забавы,
И слишком юн, чтоб вовсе не желать».
Ставлення до зла, брехні:«Я проклинаю ложь без меры
И изворотливость без дна,
С какою в тело, как в пещеру,
У нас душа заключена.
Я проклинаю самомненье,
Которым ум наш обуян,
И проклинаю мир явлений,
Обманчивых, как слой румян».
Про себе:«Я к загробной жизни равнодушен.
В тот час, как будет этот свет разрушен,
С тем светом я не заведу родства.
Я сын земли».
Бажання до«Я людям руки распростер.
Я грудь печалям их открою
И радостям – всему, всему.
И все их бремя роковое,
Все беды на себя возьму.
Сором’язливість:«Я в жизни не умел усвоить лоска
И в обществе застенчивей подростка».
10. Ім’я – Генріх.
Автор: І. Франко
Рід: лірика
Вид: інтимна
Тема: розповідь про коханих жінок ліричного героя, своєрідна душевна сповідь перед читачем.
Ідея: кожен має право на високе почуття - кохання, тому ніколи не можна здаватись у його пошуках.
Строфа: тривірш
Римування: аба (любов-біла-обснов)
Художні засоби:
Порівняння: несміла, як лілея біла; мов метелик підлетіла;невинна, як дитина; пахуча, як...рай; бліда, мов місяць, вхопила за серце, мов сфінкс,
Епітети: несміла любов, рожеві блиски, пурпурова хмара, розцвілий рай, тиха, сумна, таємна й недоступна любов,
Оклики: Та дарма! Дарма! Дух...Тріпочеться!
Поет ділиться з читачем своїм досвідом, адже мав у житті і хвилини радощі, і муки. Проте кохання - невід'ємна частина життя кожної людини.