Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. Найповніше розкривається характер Захара Беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. Саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на до тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. І в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. Він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів.
Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже Захар Беркут, затамовуючи біль
у душі. Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. І його відповідь посланцеві Бурунди звучить твердо і переконливо: «Або ми всі погинемо, або ви всі — іншого вибору нема».
Коли ж вдруге заходить мова про долю його сина, якого можна було врятувати, відпустивши живими ватажків монгольського війська, Захар Беркут і тут проявляє свою принциповість і твердість переконань. Він не може навіть тоді, коли монгольське військо знищене, прийняти пропозицію Бурунди, бо знає, який це підступний і жорстокий ворог. Бурунда ніколи не забуде загибелі свого війська і наведе на тухольців ще страшнішу силу. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має піти хоч один ворог нашого краю!» — каже Захар Беркут. Своєю рукою посилає він величезний камінь у купу, де, крім ворогів був і його син.
Объяснение:
Цікаві факти про Павла Чубинського
1. Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року в хуторі Чубинський в родині бідного дворянина. Закінчив Другу Київську гімназію, навчався у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. Там знайомиться з Георгієм Семеновим Тянь-Шанським, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо – Маклаєм. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу “Основа”, співпрацюючи в якому познайомився з Т. Шевченком, М. Костомаровим
2. Павло Чубинський є автором слів Державного Гімну України
3. У молоді роки він брав активну участь у громадському русі, поширюючи ідеї боротьби проти царського уряду. За свої щирі, патріотичні» наміри більше як на шість років був відлучений від України і засланий на «перевиховання» в Архангельську губернію. Там здобув авторитет великого організатора науки і невтомного дослідника Північного краю
4. 1861 року захистив у Петербурзі дисертацію “Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії” та отримав вчений ступінь кандидата правознавства
5. Нагороджений за свою наукові здобутки та праці золотою медаллю від Російського географічного товариства в 1873 році, золотою медаллю на Міжнародній виставці в Парижі в 1875 році та має Уваровську премію від Російської академії наук
Джерело: https://dovidka.biz.ua/pavlo-chubinskiy-tsikavi-fakti