Ганелон "Обличчя горде, променисті очі, могутня постать і широкі груди..." " Так Ганелон сконав, лукавий зрадник"
Роланд " Засмучений й розгніваний Роланд знову у бою, він б*є нещадно маврів..." "міцний на вигляд, та лице безкровне, потмеркли очі: їх пітьма укрила.."
карл "і Карл-сивобородий їх володар.""Очолив сам, відважний, грізне військо" "Прокинувсь король, володар-франків.Посланник Божий, Гавриїл-архангел.." " Веселий й гордий карл сивобородий"
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Т. Шевченко
Під час тяжкої хвороби Т. Г. Шевченко багато думав про майбутнє України, мріяв про визволення свого народу. Тоді він написав своє звернення до українського народу — "Заповіт".
У вірші поет заповідає поховати його на милій серцю Україні "серед степу широкого",
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Поет, як справжній борець за щастя свого народу, закликає співвітчизників:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Ідеалом щасливого життя для Тараса Григоровича є життя у великій, вольній, новій сім'ї за законом братерства і любові. Тільки тоді, коли його вітчизна нарешті стане такою сім'єю і скине з себе ярмо і кайдани, душа поета полине
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Пройшли роки. Наша держава стала вільною і незалежною. І вдячні нащадки не забувають пом'янути Тараса Григоровича Шевченка "незлим тихим словом".
живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.
Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.
Цитати:Роланд.
«У тебе вдача запрудка й загорда». (Олівер)
«Погроз я не боюсь... Я виручу, щоб лиш
король дозволив!» (Роланд)
«Коли Роланд узнав, що буде бій,
Він відважніший став від лева й тигра».
«За свого пана і найбільше лихо
Перетерпіти треба — холод, спеку,
А хоч би й кров пролити, трупом впасти».
«Скрізь, де не глянь, лютує сильний бій,
Ба, й граф Роланд не криється за других;
Вдаряє списом, поки служить спис...»
«Страшний, завзятий бій лютує далі.
Роланд і Олівер хоробро б’ються».
«А тут нас жде важкий і довгий бій,
Такої сили ще ніхто не бачив».
«Узяв Роланд рукою Оліфанта,
Приклав його до уст і як заграв,
Відбивсь об гори голос, залунав,
На тридцять миль навкруг пішов луною».
«Заграв Роланд так болісно й могутньо,
Так жалісно заграв на Оліфанті,
Що з уст його пішла червона кров,
А в голові виски аж затріщали.
А так далеко голос залунав,
Що серед гір почув його король».
«Вернувсь на поле бою граф Роланд,
Вернувсь, як рицар, Дюрандалем вдарив,...
Найхоробріших двадцять п’ять упало».
«Такої вдачі рицареві й треба,
Коли у зброї осідлав коня.
У боротьбі будь він твердий, завзятий».
«По-молодецьки б’ється граф Роланд!
Піт облива його гаряче тіло,
А в голові важкий, пекучий біль:
Виски в ній трісли, ще коли сурмив».
«Помер Роланд,— Бог душу в рай прийняв»
Карл Великий.
«Великий Карл, володар наш славетний».
«І Карл Великий також заридав:
В Іспанії лишивсь його племінник!
Король не в силі скрити сліз у тузі».
«В великій тузі їде Карл Великий,
Весь панцир вкрила сива борода».
«"І що я, Боже, варт? — сказав король.—
Чому в цій битві не було мене?”
Він з горя-туги бороду всю рве,
А рицарі заплакали й собі ж».
«Для Карла Бог зробив велике чудо:
На небі сонце стало непорушно».
«Коли володар суд свій закінчив
І прояснив свій превеликий гнів,
Він наказав хрестити Брамімонду».
Ганелон.
«Був Ганелон, якого діло — зрада...»
«Та й защеміло ж серце в Ганелона!
Він роздягається з кожуха з кун,
Стає в однім каптані із атласу.
Блискучі очі, гордий вид у нього,
Широкі груди, благородне тіло,
А гарний — не надивляться всі пери».
«Коли мені дасть бог звідтіль вернутись,
Я наварю тобі за те такого,
Що вистачить і до кінця життя».
«Граф Ганелон почув Роландів сміх:
Він мало що не тріс зі злості-гніву,
Він мало що ума був не позбувся».
«Король велів зловити Ганелона...
А там ланцюг закинули на шию,
Сковали, наче дикого ведмедя,
І посадили на погану шкапу».
«Там Ганелона люта смерть спіткала».
«Як кожний зрадник, Ганелон вмирає.
Нехай він зради більш не похваляє!»